Розвиток спільної діяльності як чинник подолання мовленнєвих відхилень у першокласників - Автореферат

Інститут психології імені Г.С. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наукНауковий керівник: кандидат психологічних наук Турбан Вікторія Вікторівна, Інститут психології імені Г.С. Офіційні опоненти: член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Боришевський Мирослав Йосипович, Інститут психології ім. Костюка АПН України, лабораторія психології особистості, завідувач кандидат психологічних наук, доцент Папуча Микола Васильович, Ніжинський державний університет імені Миколи ГОГОЛЯМОН України, кафедра практичної психології, завідувач Захист відбудеться 28 лютого 2006 року об 11.00 годинні на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім.Проведення індивідуально-психологічних заходів вимагає створення умов, за яких діти з мовленнєвими відхиленнями опиняються в певному відстороненні від природних класних колективів, що ускладнює їхню соціальну адаптацію. Процес подолання мовленнєвих відхилень виноситься за рамки основного соціального життя, залишається прихованим. Попри детальне висвітлення проблеми становлення правильного мовлення й відхилень у цьому процесі дослідники не приділяють істотної уваги фактору спілкування молодших школярів з однолітками. Ступінь вивчення проблеми та її актуальність і зумовили вибір теми дослідження „Розвиток спільної діяльності як чинник подолання мовленнєвих відхилень у першокласників”. Мета дослідження - розкрити можливості та шляхи виправлення мовленнєвих відхилень у першокласників за допомогою поєднання методів логопедичної корекції та розвитку спільної діяльності класних колективів, у яких вони перебувають.У першому розділі - „Мовленнєвий розвиток першокласників і його проявлення у спільній діяльності” - здійснено аналіз основних теоретичних підходів до висвітлення проблеми мовленнєвих відхилень (зокрема, висвітлено характеристики норми та відхилень від неї в мовленні першокласників); охарактеризовано особливості спільної діяльності учнів першого класу як прояву їхньої соціальної активності; проаналізовано звязок мовлення та спільної діяльності. Таким чином, проведений у роботі теоретичний аналіз дає підстави для таких висновків: 1) мовленнєве становлення на початку шкільного навчання повязане з розвитком здатності до фонетичного аналізу лексем; 2) цей процес неможливий без повноцінного соціального буття молодшого школяра, зокрема його соціалізації у класному колективі; 3) наявність мовленнєвих відхилень неминуче відображається на особистісному розвиткові; 4) виправлення мовленнєвих відхилень вимагає застосування логопедичних методів корекції та психологічного супроводу їхнього застосування, спрямованого на особистісні характеристики; 5) спільна діяльність, передусім у формі ігрової діяльності, - необхідний складник навчальної діяльності, є змістом логопедичної корекції. У другому розділі - „Особистісні прояви мовленнєвих відхилень: констатуючий експеримент” - проаналізовано розвиток мовлення першокласників; досліджено проявлення їхніх мовленнєвих й особистісних характеристик в умовах спільної діяльності. Дослідження включало чотири етапи, спрямовані відповідно на: 1) простеження розвитку мовлення, зокрема наявності та характеру мовленнєвих відхилень у першокласників; 2) зясування звязку мовленнєвого розвитку й особистісних характеристик, зокрема впливу наявності мовленнєвих відхилень на фрустраційну толерантність; 3) вивчення ступеня розвитку здатності до спільної діяльності; 4) виявлення характеру міжособистісних стосунків у класних колективах. Формування груп проводилось так, щоб діти з мовленнєвими відхиленнями перебували у різних групах, відповідно таких груп було 26.Мовленнєві відхилення мають своєчасно виявлятися психологами та педагогами задля проведення логопедичної та психологічної корекції. Як свідчать результати констатуючого дослідження, наявність мовленнєвих відхилень у першокласників супроводжується також становленням особливого типу соціальної адаптації, на що вказує притаманність їм фрустраційної толерантності та включеність до класного колективу. Виходячи з результатів експериментального дослідження, слушно констатувати: застосування самих лише логопедичних методів корекції мовленнєвих відхилень у першокласників виявляється загалом неефективним: прищеплені форми правильного мовлення проявляються як несталі, діти повертаються до узвичаєного дефектного мовлення, щойно припиняється логопедичний вплив. Це пояснюється тим, що дітям з мовленнєвими відхиленнями властива усталена система соціальної поведінки, що повязана з специфікою особистості, сформованою за наявності мовленнєвих відхилень. Відтак з усією вірогідністю випливає висновок: застосування логопедичних методів корекції вимагає проведення й заходів психологічного супроводу, покликаного сприяти соціальній адаптації дітей у період подолання ними мовленнєвих відхилень.

Основний зміст дисертації