Розвиток слов’яно-хозарських стосунків на Дніпровському Лівобережжі - Курсовая работа

Моя робота буде присвячена стосункам Русі та Хазарії і в ній я буду дотикатися до різних територій, а також згадаю і Слобожанщину, наш рідний край. Я опирався на нові факти та наукові джерела, я думаю, що зможу розповісти щось нове, наприклад, що в літописах не завжди розкрита вся суть їхніх відносин і що Русь та Хазарія не завжди ворогували, а були відомі і мирні часи. Нові матеріали потребують нових підходів і дозволяють внести певні корективи у попередні висновки. Ми знаємо, що в Україні розвинений інститут з дослідження історії Київської Русі, у нас зберігаються книги з того періоду, які ми активно вивчаємо і намагаємося віднайти в них ще щось нове, проте мало хто знає, що в нас розвинений і інститут хозарознавства, ціль якого є виявлення та вивчення спадщини Хозарського каганату в матеріальній та духовній культурі народів Східної і Центральної Європи. Дослідження словяно-хозарських стосунків має, більш ніж вікову історію і цією темою займалися не мало науковців і вчених, серед них такі як: Айбабин, Бунарджич, Новосельцев, Плетнева, Красильников, Приходнюк, Сухобоков, Колода та багато інших талановитих істориків.південь Східної Європи опанували дві потужні етнополітичні сили - племена східних словян, що консолідуючись йшли шляхом державотворення, та Хозарський каганат. Практично відразу після створення каганату хозари починають проводити агресивну зовнішню політику по відношенню до сусідніх племен та країн по усіх можливих напрямках. На той час Хозарія являла собою ранньофеодальну багатоетнічну державу, що простяглася від Північного Кавказу на півдні до середньої течії Сіверського Дінця й Дону на півночі; від Нижньої Волги на сході до Нижньої течії Дніпра на заході. Вона обєднувала в собі численні степові та лісостепові племена: тюрків, болгар, угрів, нащадків колишнього іраномовного населення східноєвропейського степу, племена гірського Криму та Північного Кавказу, які знаходилися на різному рівні розвитку матеріальної та духовної культури. Акумулюючи найкращі здобутки практично всіх народів, що входили до складу каганату, збагатившись окремими надбаннями візантійського виробництва та користуючись певним політичним спокоєм під проводом хозарів, що являли собою по суті військово-політичну верхівку, населення означеної країни створило високорозвинену матеріальну та яскраву і самобутню духовну культуру.Співіснування із войовничими кочовими сусідами робило неможливою повну незалежність для словян, які в VI - VII ст. лише опановували лісостепову територію на лівому березі Дніпра. Таким чином, початок взаємодії словян-землеробів та тюркомовних кочовиків-скотарів півдня Східної Європи не були однозначно конфронтаційними, по своїй більшості вони були на рівні взаємовигідного співіснування. Тісні контакти мешканців пеньківської та салтівської археологічної культур найбільш показово простежуються в басейні Сіверського Дінця та Оскола, де виявлено чимало поселень, на яких в культурних відкладеннях антських часів є артефакти пеньківської та салтівської культури, або комплекси чи культурні відкладення пеньківської культури перекриті салтівськими нашаруваннями. Волинцевська археологічна культура, що репрезентує ранній етап розвитку сіверян і має певні відмінності від роменської, датується серединою VII - серединою VIII ст. її памятки розташовані переважно у Дніпровському Лівобережжі: Східне Полісся (Чернігівська та Брянська області) та Лівобережний Лісостеп, який повністю включає Полтавську, Сумську та частково Харківську, Курську та Білгородську області (Україна та Росія). Про мирне співіснування різноетнічного населення на території Дніпровського Лісостепового Лівобережжя словян і мешканців каганату свідчить і панування відкритих поселень, що було характерною рисою волинцевської культури.Особо відмітимо, що таки памятки, як городища Мохнач і Коробові Хутори мають культурні відкладення як салтівської, так і роменської культур. І тому, на нашу думку, протистояння, що було викликане агресивною зовнішньою політикою каганату і необтяжливою даниною (друга половина VIII - початок X ст.), що і зафіксоване літописцем Нестором, поступово переростає у співіснування. Тобто, традиції мирного співіснування словян означеної території і мешканців Хозарії, які були закладені у попередні часи, дуже швидко відроджуються, особливо в зоні безпосередніх контактів, якими були Сіверський Дінець та Середнє Подоння. Практично завжди у цих житлах був двосхилий дах, що також належить до словянських ознак (39 % жител). В другому випадку - житло «Б» - разом із склепінчастою глиняною піччю, що була вирізана в ніші одного з кутів житла, біля протилежної стіни виявлено відкрите вогнище, обкладене рваним камінням (Додаток 9).Отже, отримані внаслідок нових досліджень матеріали свідчать, що "конфронтаційна" теорія взаємин східних словян і Русі з Хозарією потребує певного коригування. На окремих територіях прикордоння (Сіверський Донець) початкове протистояння словян і населення каганату переростає у співіснування, з якого поступово виникає

План

Вступ

1. Розвиток словяно-хозарських стосунків на Дніпровському Лівобережжі

2. Початковий етап словяно-кочівницьких стосунків

3. Взаємини східних словян і Хозарського каганату (сер. VIII - IX ст.)

4. Словяно-хозарські стосунки: матеріали до нового бачення

Висновки

Додатки

Список використаної літератури