Розвиток риторики в античності - Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАИНЫ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТРеалії нашого життя такі, що затребуваними виявляються люди, здатні мислити самостійно, виробляти оригінальні рішення, актуальні для певної області життя, точно та зрозуміло формулювати їх, викликати до них інтерес не тільки співрозмовників, а й опонентів і робити їх своїми однодумцями. А це дуже важливо для успішного рішення проблем, які постійно виникають у кожній справі, що дає можливість в умовах відкритого суспільства повніше реалізувати гуманітарні цінності і підняти рейтинг сучасної освіченої людини. Володіння риторичними навичками дозволяє навчитися виступати публічно так, щоб донести до аудиторії думки, впливати не тільки на розум, а й на почуття слухачів.Одним із основних принципів давньогрецької культури був принцип змагальності. Таке прагнення якраз і дало значний поштовх до розвитку грецької цивілізації, адже в такий спосіб людина намагалася перевершити інших за допомогою власного інтелекту, освіченості. Риторика разом із філософією перебувала в центрі давньогрецького розуміння культури.Ідеалом людини у Давній Греції був образ "суспільної людини", що здатна тримати в своїх руках управління державою. Зрозуміло, що мистецтво переконання, володіння Словом було найважливішою рисою цього образу. Для вдалих виступів потрібно було володіти не тільки мистецтвом виголошення промов, але й вмінням обґрунтовувати власні думки, критикувати положення інших ораторів. Для софістів головним було здобути перемогу в суперечці, незважаючи на те, чи виражають їх положення істину. Тому їх можна вважати виразниками індивідуалізму, адже думки співрозмовників для них не мали особливого значення, важливим було ствердити власну перевагу через володіння мистецтвом переконувати.Перший виклик софістичному ідеалу єдності філософії та риторики кинув Сократ (469-399 рр. до н. е.). Він вважав, що риторика непотрібна оскільки істинна думка збереже свою силу і без риторичного переконання, а хибна думка навіть за допомогою риторики не встоїть проти істини. Як свідчать діалоги Платона, Сократ намагається чітко розрізнити поняття віри й знання. Погляди Сократа на риторику формують певний риторичний ідеал, відмітною рисою якого є постулати Істини та Добра. Цим мистецтвам Сократ протиставляв діалектику - мистецтво ведення бесіди, метою якої було досягнення істинного знання.Взагалі після виступу Платона проти риторики, що було моментом найвищого загострення ворожнечі між риторикою та філософією, в IV ст. до н. е. намічаються тенденції до примирення цих двох наук. Ісократ (436-338 рр. до н. е.) був учнем Горгія і прямим спадкоємцем софістичної освітньої системи. Ісократ створює школу красномовства. Навчання в цій школі тривало 3-4 роки, коштувало дорого (приблизно 1000 драхм) і було доступним тільки заможним людям. Створюючи школу, Ісократ розглядає риторику як синонім знання, яким можна оволодіти в процесі навчання.Систему філософської риторики створює Арістотель (384-322 рр. до н. е.). Він присвячує цій науці спеціальний трактат під назвою "Риторика". Велику увагу Арістотель приділяє вирішенню питання про те, чим риторика відрізняється від інших мистецтв, які теж мають справу зі Словом, а саме: аналітики, діалектики, софістики та еристики. Крім того, у трактаті "Риторика" закріплюється уявлення про "риторичний трикутник". Іншими словами, для досягнення переконання оратору необхідно продемонструвати свій етос, тобто викликати довіру до себе; скористатися пафосом, тобто вплинути на почуття аудиторії; спертися на логос, тобто належним чином аргументувати свої положення.Слід зазначити, що період V-VI ст. до н. е. в Давній Греції був не лише періодом створення теоретичних праць з риторики, це був період також видатних ораторів. Насамперед ораторське мистецтво було тісно повязане з політичною діяльністю. Найбільш відомими давньогрецькими ораторами були Лісій і Демосфен. Лісій (приблизно 459-380 рр. до н. е.) був змушений стати оратором через життєві негаразди. Внаслідок олігархічного перевороту (404 р. до н. е.) Лісій розорився і був змушений виступити як обвинувач на процесі проти винуватця загибелі свого брата.У Давній Греції класичного періоду провідну роль відігравали політичні промови. В промовах зявляються рідкісні слова, пишномовні метафори, підкреслений ритм. Особливо це виявилось в азіатському стилі - напрямі в риториці, що утворився в риторичних школах і досяг найбільшої досконалості в містах Малої Азії в ІІІ ст. до н. е. В риторичних школах культивувалось урочисте панегіричне красномовство на честь монарха, а також судові ораторські промови на обрану тему. За відсутності живого змісту риторика звертається переважно до формальних ефектів, серед яких розрізняли два стильові напрями - "ошатний" і "високомовний".Стосовно розвитку риторики в Давньому Римі слід зазначити, що для епохи республіки не був характерний культ чистого слова, звукової гармонії, насолода від витонченості оратора.

ЗМІСТ

Вступ

1. Давньогрецька культура

1.1 Софістичний ідеал єдності риторики та філософії

1.2 Риторика Сократа і Платона

1.3 Освітня система Ісократа

1.4 Риторика Арістотеля

1.5 Видатні давньогрецькі оратории

1.6 Особливості елліністичної риторики

2. Риторика у Древньому Римі

2.1 Риторика Цицерона

3. Риторика та раннє християнство

Висновки

Список літератури