Розвиток політичної журналістики в Україні - Доклад

Політична свідомість, що представляє собою сукупність поглядів, оцінок, думок, емоцій та почуттів відносно політики влади та самої цієї влади, досить широко представлена в засобах масової інформації. Преса лише ловить, аналізує та трансформує в суспільну громадську думку те, що відбувається в політиці. Політична гострота засобів масової інформації обумовлюється їх природою як частини політичної системи суспільства, як своєрідної форми влади у суспільстві. Українська дослідниця та журналіст Діана Дуцик трактує політичну журналістику як суспільну діяльність по збору, обробці та поширенню актуальної політичної інформації через пресу, радіо, телебачення тощо. З втратою зовнішнього плюралізму як категорії суспільного спілкування в суспільстві настає ідеологічна й політична одноманітність, журналістика втрачає свої первісні інформативні функції, а займається лише пропагандою й агітацією програмових партійних положень.Так само, як було різним і ставлення до самої політичної журналістики як явища і до політичних журналістів зокрема. У радянські часи політичний журналіст повинен був бути пропагандистом і розуміти, що єдино правильною позицією є позиція партії, інакше дуже легко було перетворитися з політичного журналіста в політичного вязня. У той час це теж вважалося політикою, за яку можна було опинитися за гратами. Без усвідомлення необхідності свободи ніколи не буде самої свободи, навіть якщо вона буде записана на папері й про неї багато говоритимуть. Окрім того, поява видань "Політика і культура", "Влада і політика", "Бізнес і політика" тощо свідчить не про те, що у нас заполітизоване населення і воно потребує саме таку ж заполітизовану продукцію (соціологічні дослідження показують, що пересічні громадяни цікавляться політикою остільки, оскільки це не є для них першочерговим інтересом).Окрім того, виникло кілька гарячих тем, які хвилювали журналістів: ? обмеження в законодавчому порядку верхньої межі позовів; На плівці голоси, подібні до голосів міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, президента Леоніда Кучми та голови президентської адміністрації Володимира Литвина нібито обговорюють, як позбутися журналіста Георгія Гонгадзе. 19 грудня починається акція "Україна без Кучми", головною вимогою якої є розслідування справи Гонгадзе та проведення незалежних експертиз тіла з Таращі та записів Мельниченка. Лише після того, як пройшов шок і зявилися офіційні коментарі й заяви спочатку постійного представника президента у ВР Романа Безсмертного, а згодом й інших високих посадовців, журналісти почали будувати версії. Цим документом президент зобовязав КМ за участю Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Національної спілки журналістів та інших громадських організацій розробити у двомісячний термін Програму збільшення виробництва паперу в Україні; звільнити від сплати ввізного мита при ввезенні на територію України газетного паперу на той період, поки не буде достатньо вироблятися паперу в Україні.Президентська виборча кампанія 2004 року (до Помаранчевої революції) лише посилила негативні тенденції в діяльності вітчизняних медіа, які проявилися в ході минулих парламентської та президентської кампаній. Більшість загальноукраїнських друкованих та електронних медіа чітко позиціонували себе на боці одного або іншого кандидата в президенти, що звузило до мінімуму можливості українських громадян отримувати обєктивну інформацію, а отже, робити вільний вибір під час голосування. Таке позиціонування було зумовлене двома чинниками: по-перше, позицією власників ЗМІ, які також брали участь у кампанії на тому чи іншому боці, по-друге, тиском з боку влади, яка відверто підтримувала одного з кандидатів.Його можна вважати наслідком зсуву в свідомості як журналістів, так і їхньої аудиторії, що почала вимагати від ЗМІ того самого, чого й від влади: чесності, порядності, професійності, неупередженості, поваги до громадян. На відміну від попередніх виборчих кампаній, глядачі отримали доступ до якісної та достовірної інформації, вона подавалась не скрізь і не завжди, але, за бажання, її можна було відшукати. Надлишкова і добре проплачена увага ЗМІ до цього політика і його структури зробили свою справу: країна в умовах тотального розчарування в політиках насправді подумала, що "їй потрібен Литвин". И медіа, на жаль, не виконали свого обовязку перед виборцями, не донесли до них інформації про "нового старого Литвина", публічна історія якого так і не була відмитою від причетності до справи Георгія Гонгадзе. Предметом аналізу було не подання тих чи інших проблем або політиків у теленовинах, а якість самих новин - дотримання професійних стандартів актуальності, оперативності, безсторонності, повноти, достовірності, етичних норм тощо.Зі встановленням нової влади в Україні негативні процеси в розвитку журналістики, і політичної в тому числі особливо посилюються і загострюються. Прихід нової влади до керма країною позначився низкою скандалів за участю журналістів: численні випадки по

Зміст

1. Визначення та функції політичної журналістики

2. Історія розвитку політичної журналістики в Україні

2.1 Період 1. Кінець 80-х - початок 90-х рр.: зародження незалежної української журналістики

2.2 Період 2. 1994-1999 рр.: "кланізація" українських ЗМІ, початок втрати відвойованої свободи

2.3 Період 3. 1999-2002 рр.: утиски опозиційної преси, поява цензури та перетворення провладних ЗМІ на засоби пропаганди

2.4 Період 4. 2004 рік: президентська виборча кампанія, засилля темників, тотальна цензура влади

2.5 Період 5. 2004-2005 рр.: дух свободи, позитивні зміни в роботі ЗМІ

2.6 Період 6. 2006-2009 рр.: "джинсова свобода"

2.7 Період 7. 2010-2011 рік - зміна влади, зміна курсу країни, відновлення цензури та утисків ЗМІ

1. Визначення та функції політичної журналістики