Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті - Реферат

Чи ніколи ви не замислювалися над тим, що було б коли людина випадково не створила тертя між двома деревяними палками? Не прагнула створити певний комфорт для себе? Звичайно ви зараз скажете: „навіщо нам ламати голову, ми маємо сірники, електроенергію, човни, яхти, базари, де можна купити овочі, тепло, енергію, дах над головою, Інтернет тощо.” Зараз проблеми тепла, світла, транспорту дійсно виглядають банально, та 3-4 тис. тому років люди не те що не мріяли про Інтернет, вони й гадки не мали про сірники. І якби людство не було таким активним, ми б або залишилися печерними людьми, або нас взагалі не було, т. як людство вимерло б, на зразок мамонтів чи шаблезубих тигрів. Та щоб не бути вкрай нудним я вирішив дослідити період, не на стільки далекий від нашого часу, а саме ХХ ст. адже протягом цього часу були нові відкриття і прогрес науки не лише в іноземних країнах, але й в нашій державі.Наукова діяльність в Росії на початку XX століття, як і раніше, була зосереджена в університетах, які за статутами мали не лише викладати та навчати, але й рухати вперед науку (від інститутів останнього не вимагалося). Його праці з фізіології було відзначено нагородами Паризької академії наук, Інституту тропічної медицини в Ліверпулі. Наукові товариства, які існували в Харкові на початку XX століття, своєю дослідницькою, видавничою, лекційною роботою сприяли координації наукових досліджень, надавали науковцям фінансову допомогу, допомагали обміну науковими розробками між вітчизняними та зарубіжними вченими і, нарешті, популяризували наукові дослідження серед широкої громадськості, сприяли демократизації наукових знань. Про певні успіхи в цій галузі свідчить той факт, що у 1931 р. в Харкові був проведений перший Всесоюзний зїзд онкологів, а в 1936 р. за ініціативою інституту було створено Українське товариство онкологів. Однак при цьому в СРСР звязок науки і виробництва значно відрізнявся від тих форм, які спостерігалися в інших країнах, оскільки в умовах панування державної власності було створено державну систему управління наукою.Тому перші роки після визволення головним завданням було відновлення роботи науково-дослідних закладів, відбудова їхньої матеріально-технічної бази, укомплектування висококваліфікованими науковими кадрами. Завдяки самовідданій праці харківян у 1946 р. працювало вже 49 НДІ, а через рік були відроджені 58 наукових установ. У 1944 р. у Харкові був створений Діпроцемент, за проектами якого із руїн і попелу піднімалися всі цементні та керамічні заводи союзного значення. В інституті працювала блискуча плеяда науковців, які зробили вагомий внесок у зміцнення ядерного потенціалу країни, ледве не щороку підкоряючи одну вершину за іншою. Усикова розпочала роботу зі створення серії потужних генераторів міліметрових радіохвиль безперервної дії, яка завершилась через 5 років і була відзначена Ленінською премією, а в 1956 р. вченими ІРЕ та ХФТІ було відкрито явище циклотронного резонансу в металі.Харків на початку ХХ ст. був великим губернським містом в межах України і, разом з тим, - провінція щодо Москви та Санкт-Петербурга, тому видатні діячі науки, як і будь-який пересічний провінціал, мріяли про столицю і, коли випадала така нагода, намагалися якомога скоріше відїхати туди, вважаючи, що в столиці у них зявиться більше шансів, вони зможуть повніше реалізувати свій талант, нарешті, там зосереджена еліта суспільства, науковці будуть помічені й оцінені. Отже, перше, що заважало розвитку науки Харківщині, був відтік розумів до столиці. Під час воєнних дій та в умовах матеріальної скрути заняття в навчальних закладах відбувалися нерегулярно, матеріальна база прийшла в занепад.

Зміст

1. Вступ

2. Наука на початку ХХ століття

3. Наука у міжвоєнних роках (1917-1941)

4. Відродження науки у 1940-1950 рр

5. Розвиток науки у середині 50 - на початку 90-х років

6. Висновок

Список використаної літератури

Харків на початку ХХ ст. був великим губернським містом в межах України і, разом з тим, - провінція щодо Москви та Санкт-Петербурга, тому видатні діячі науки, як і будь-який пересічний провінціал, мріяли про столицю і, коли випадала така нагода, намагалися якомога скоріше відїхати туди, вважаючи, що в столиці у них зявиться більше шансів, вони зможуть повніше реалізувати свій талант, нарешті, там зосереджена еліта суспільства, науковці будуть помічені й оцінені.

Отже, перше, що заважало розвитку науки Харківщині, був відтік розумів до столиці.

Друга причина гальмування розвитку - період революцій та Громадянської війни, який негативно вплинув на систему освіти. Під час воєнних дій та в умовах матеріальної скрути заняття в навчальних закладах відбувалися нерегулярно, матеріальна база прийшла в занепад. Чимало професійних кадрів з тих чи інших причин покинуло сферу освіти.

Третьою перегородою на шляху науки була Велика Вітчизняна війна. Фашистські загарбники завдали великої шкоди системі народної освіти. Під час окупації більшість приміщень, де розташовувалися НДІ, було зруйновано, а матеріальні цінності пограбовано та вивезено до Німеччини.

І звичайно ж чорною плямою для були репресії за Сталіна, який у кожній другій людині вбачав ворога народу. Протягом цього періоду було розстріляно багато талановитих та перспективних вчених, в доповідях яких він чув антикомуністичну ідеологію.

Все це заважало прогресу науки, але через потяг до знань, учені продовжували свій тернистий шлях, і ми повинні бути вдячні їм за це.

1. Харьков научный - Х., 2000. - с. 80-91

2. Бернал Д. Наука в истории общества - М., 1956. - с. 392

3. Рання історія Академії наук України - К., 1993. - с. 153

4. Лахтин Г. А. Организация советской науки: история и современность. - М., 1990 - с. 85-96

5. Наука и техника СССР. 1917-1987 гг. - М., 1987 - с. 365-368