Розвиток науки Антропологія в Україні - Курсовая работа

бесплатно 0
4.5 70
Антропологія - наука про людину. Українська антропологія. Антропогенез. Перші антропологічні свідчення. Антропометричні особливості українського народу. Антропологічний склад українського народу. Федір Вовк — засновник вітчизняної антропології.

Скачать работу Скачать уникальную работу

Чтобы скачать работу, Вы должны пройти проверку:


Аннотация к работе
Термін "антропологія" в перекладі з давньогрецької означає "наука про людину" (від слів "антропос" - людина, та "логос" - наука, поняття, вчення, думка). Однак у 1501 р. в Лейпцізі зявилася книга Магнуса Гундта "Антропологія про достоїнство, природу та властивості людини і про елементи, частини і члени людського тіла", де, як видно з назви, йшлося вже й про фізичні риси людей. Згідно точкою зору, що склалась під впливом французьких просвітників XVIII ст., антропологія є універсальною наукою про людину, що має на меті вивчення її біологічної історії, матеріальної й духовної культури викопних і сучасних людей, психології, мови тощо. Прихильники іншої точки зору, що сформувалась у другій половині минулого століття, розглядають антропологію як науку про мінливість фізичного типу людини у часі та просторі. Як і повсюдно, власне антропологічні дослідження в Україні почали проводитися лише в другій половині минулого століття.Системи морфофізіологічних ознак свідчать про те, що українці належать до типових представників великої європеоїдної раси. Відхилення від цього комплексу ознак спостерігаються у поліській зоні, у Карпатах, Буковині, Нижній Наддніпрянщині, що дає підстави виокремити тут локальні антропологічні варіанти. Водночас можна констатувати, що українці більш однорідні в антропологічному плані, ніж, скажімо, італійці чи французи. Фізичні особливості сучасної людності України сформувалися на основі морфологічних рис літописних словянських племен, що мешкали на її теренах за доби середньовіччя: полян, древлян, тиверців, уличів, сіверян і, очевидно, білих хорватів, які у свою чергу успадкували риси своїх попередників. Глибока лінія генетичної спадковості, за даними краніології та одонтології, простежується на Середній Наддніпрянщині, а саме: племена доби бронзи - скіфи лісостепової смуги - населення черняхівської культури - давньоруська людність - сучасні українці.

Вывод
Системи морфофізіологічних ознак свідчать про те, що українці належать до типових представників великої європеоїдної раси. Займаючи проміжне становище між північними та південними європеоїдами, вони більшою мірою тяжіють до останніх. Згідно з даними соматології, сучасній українській людності загалом властиві відносно високий зріст, брахікефалія, доволі темний колір очей та волосся, середня ширина обличчя, пряма форма носа, середній розвиток третинного волосяного покриву. Відхилення від цього комплексу ознак спостерігаються у поліській зоні, у Карпатах, Буковині, Нижній Наддніпрянщині, що дає підстави виокремити тут локальні антропологічні варіанти. Певні регіональні відмінності зафіксовані й за підсумками одонтологічних, дерматогліфічних та гематологічних досліджень. Водночас можна констатувати, що українці більш однорідні в антропологічному плані, ніж, скажімо, італійці чи французи.

Фізичні особливості сучасної людності України сформувалися на основі морфологічних рис літописних словянських племен, що мешкали на її теренах за доби середньовіччя: полян, древлян, тиверців, уличів, сіверян і, очевидно, білих хорватів, які у свою чергу успадкували риси своїх попередників. Глибока лінія генетичної спадковості, за даними краніології та одонтології, простежується на Середній Наддніпрянщині, а саме: племена доби бронзи - скіфи лісостепової смуги - населення черняхівської культури - давньоруська людність - сучасні українці. Що ж стосується найархаїчніших рис морфологічної будови, то вони найвиразніше простежуються у сучасної людності Правобережного Полісся. Тут, а також на Волині та Лівобережному Поліссі фіксується наявність балтського і, меншою мірою, фінського компонента. Водночас у деяких регіонах Лівобережної України та Нижньої Наддніпрянщини відчутний вплив давнього іранського, а в Карпатах та Східній Буковині - фракійського компонентів. Крім того, у Середній та Нижній Наддніпрянщині помітна незначна монголоїдна домішка, що є відгомоном словянсько-тюркських стосунків доби Київської Русі.

Загалом в антропологічному складі українського народу знайшли відображення складні етногенетичні процеси, що відбувалися на його етнічній території упродовж останніх тисячоліть. Ці процеси, які мали багатовекторний характер, не слід розглядати як незмінне поступальне біологічне відтворення поколінь. «Коли ми кажемо, що є автохтонами на нашій землі, - писав з цього приводу відомий вчений В. Петров у книзі "Походження українського народу", - що живемо на ній не від VI ст. по Різдву, а ще від III тис. перед Різдвом, ми повинні зважати, що між нами і людністю неолітичної України лежить кілька перейдених нашими предками епох, кілька етапів етнічних деформацій... Наша автохтонність не була плодом і наслідком лише самої біологічної зміни й біологічного відтворення поколінь, що в русі часу, протягом тисячоліть послідовно заступали здне одного... В громах і бурях знищень, у бурхливих зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо нині». З цими словами важко не погодитись.

Список литературы
1. Вовк Х. Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини // Київ, 1995.

2. Вовк Х. Антропометричні особливості українського народу // Київ, 1995.

3. Дяченко В. П. Антропологічний склад українського народу // Київ, 1994.

4. Сегеда С. Антропологія // Київ, “Либідь”, 2001.

Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность
своей работы


Новые загруженные работы

Дисциплины научных работ





Хотите, перезвоним вам?