Розвиток методики прикладного мистецтва Готфрідом Земпером у художньо-промислових школах Західної Європи - Автореферат

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Т.Г. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукРоботу виконано в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Науковий керівник-доктор педагогічних наук, ДОЦЕНТТИМЕНКО Володимир Петрович,вчений секретар апарату президії НАПН України. Офіційні опоненти:доктор педагогічних наук, ДОЦЕНТОРШАНСЬКИЙ Леонід Володимирович,Дрогобицький державний педагогічнийуніверситет імені І. Захист відбудеться 21 січня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.02 у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Особистісно орієнтована парадигма української освіти, гуманізація її змісту вимагають соціокультурного підходу до викладання предметів з освітніх галузей „Технологія” і „Мистецтво”, синтезу технічної і художньої творчості. Сьогодні технологічна освіта зазнає радикальних змін, у розрізі яких відбувається системне впровадження в навчальний процес різних типів закладів освіти мистецтва дизайну, джерелом якого є традиції й емпіричний досвід декоративного і прикладного мистецтв. Особливо значущим виявився теоретико-емпіричний досвід Готфріда Земпера (1803 - 1879), видатного німецького архітектора, інженера, теоретика мистецтва, педагога, праці якого вплинули на становлення і розвиток теорії художнього формотворення кінця ХІХ ст. Земпер вперше увів в обіг термін „прикладне мистецтво” для означення функціональної пластики матеріальних результатів технічної творчості. Земпера і її науковим осмисленням зумовили вибір теми дослідження: „Розвиток методики прикладного мистецтва Готфрідом Земпером у художньо-промислових школах Західної Європи (друга пол.У першому розділі „Теорія і практика художньо-промислової освіти у школах Західної Європи другої половини ХІХ століття” висвітлено особливості розвитку європейської матеріально-художньої культури зазначеного періоду, відображена в історичній ретроспективі сутність поняття „прикладне мистецтво”, актуалізована методика прикладного мистецтва у художньо-промислових школах Західної Європи другої половини ХІХ ст. Досліджуваний період означився радикальними змінами характеру прикладного мистецтва. Тривалий час виробництво продуктів споживання здійснювалося виключно вручну, а ремесло і мистецтво складали єдине ціле. Стиль модерн, що формувався у мистецтві другої половини ХІХ ст., також сприяв розвитку прикладного мистецтва, утверджуючи свій основний принцип про єдність користі і краси та наближаючи прикладне мистецтво до „високих” видів мистецтв. Так, поряд з академічними закладами мистецької освіти, що здійснювали підготовку художників виключно для роботи у сфері „високого” мистецтва, в різних європейських країнах створювалися заклади системи професійного навчання які, орієнтуючись на вимоги промислового виробництва, мали яскраво виражений прикладний характер.Земпер проголосив створення практичної теорії формотворення для кожної галузі промислового виробництва, прагнучи, таким чином, подолати розрив між мистецтвом і технікою, який в середині ХІХ ст. досяг апогею. Тому, розвиваючи ідею детермінованості всіх форм у мистецтві від обєктивних чинників, що впливають на них у соціальній, суспільній та матеріальній сферах, він турбувався, щоб розроблені теоретичні положення давали не лише нове знання, а й розуміння сутності проблеми формотворення. Розглядаючи прекрасне у мистецтві як похідну від безлічі внутрішніх та зовнішніх чинників, що діють у процесі його створення, Г. Земпер висвітлював естетичну проблему стилю з суто виробничо-трудового боку, з позиції, за його словами, „художнику найбільш корисної і зрозумілої”. Він прагнув виявити складові утворення форми, які самі не є формами, - ідеї, сили, матеріали та засоби, і, поряд з ними, вихідні елементи й основні умови, які визначають форму.Ретроспективний аналіз розвитку західноєвропейської матеріально-художньої культури другої половини ХІХ ст. засвідчив, що прикладне мистецтво було її пріоритетною складовою. Художники значну увагу почали приділяти естетичним якостям побутових предметів, що виготовлялися промисловим способом, і проблема прикладного мистецтва тісно переплелася з проблемами художнього конструювання (дизайну). Цей період характеризується становленням нової естетики формотворення та початком практичного поєднання мистецтва і техніки, художника й інженера. Формоутворювальним принципом, структурною домінантою художньої мови прикладного мистецтва є власні, іманентні йому засоби, що зумовлені функціонально-конструктивною основою утилітарних предметів, яка змушує художника оперувати не зображувальними формами, а формами, які утворюються при розвязанні конструктивно-технічної задачі і мають, відповідно, незображувальний, абстрактний, стереометричний характер.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ