Розвиток літератури в часи античності та середні віки - Шпаргалка

Міф, є колективне створення народу, а не вимишлення окремої, навіть геніальної людини. Цьому міф і не являє собою чогось стійкого і постійного: він зростає та розвивається разом з розвитком суспільної свідомості. Більшість міфологічних образів були первісно місцевими богами; тале поступово з них відокремились, як головні, боги олімпійці - за мірою того, як розповсюджувався вплив тих чи інших племен у яких створилась ця релігія. В результаті цього, окремі місцеві боги зводились на рівень героїв. Разом з тим в міфах знаходили відображення і явища суспільного життя - різноманітні етапи в розвитку родини та шлюбу, побутові риси первісних мисливців і пастухів, материнського права (матріархату) і батьківського (патріархату), оволодіння вогнем і т.п. риси первісного фетишизму і тотемізму змінювались антропоморфізмом - представленням бога в образі людини. Родина олімпійських богів мала характер патріархальної родини. Риси різних епох відображались в міфі, так що він іноді перетворювався в одне дуже складне ціле. Протягом часу в міфах стали проявлятися і “драми соціального характеру, распрі людських одиниць”, які були зовсім відсутні в найдревніший час міфології. Отже, давньогрецькі міфи розповідають по багаточислені відголоси групового шлюбу, матріархату, але разом з тим відображають і історичні долі грецьких племен в більш пізні часи; вони розповідають про походження природних явищ та предметів матеріальної культури, суспільних установлень, релігійних обрядів, про походження всесвіту - що є космогонією і про походження богів, тобто теогонія. Давньогрецькі міфи дають нам можливість побачити культуру та життя того часу як найширше через сукупність знаків, символів, уявлень, зразків поведінки, іноді навіть таких інституцій як шлюб, родина і клан. Звертають на себе також увагу організація життя особи та спільноти у давній Греції , формування образу найближчого довкілля та світу, взірців наставлень та поведінки, а також виникнення почуття етнічної і видової ідентичності грецького народу.

2. Міфологічна основа та різні тлумачення “Іліади” Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське).

Найдревнішими з памятників давньогрецької літератури є дві великі поеми - “Іліада” та “Одіссея”, автором яких античність вважала Гомера. Дія “Іліади” (тобто поеми про Іліон) віднесена до 10-го року Троянської війни між захисниками міста Трої та греками, але в поеми не описується про те, що стало причиною війни, ні про хід самої Троянської війни. Події спочатку відбуваються на олімпі, потім переходять на землю. Отже, “Іліада” розповідає тільки про один епізод десятого ріку війни під Троєю, що продовжувався 53 дні - це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла. Власне, в перших рядках поеми вже закладений весь її зміст. Причиною гніву Ахілла стало те, що Агамемнон захопив у полон і зробив своєю наложницею дочку жерця храму Аполлона Хрізеїду. Ображений батько звернувся до Аполлона з проханням покарати ахейців, і той послав на військо “морову язву”(або “моровицю”, тобто пошесть чуми). Греки почали гинути. Налякані вожді на своїй нараді, щоб втішити гнів грізного бога, примусили Агамемнона повернути дівчину її батькові Хрізу. Компенсуючи втрату коханки, він вирішив відібрати у Ахілла його бранку - Брізеїду. Роздратований такою несправедливістю, герой хотів вихопити меча і кинутися на царя, але зявилася невидима для всіх богів Афіна і наказала Ахіллові вкласти меча у піхви та здійснити свою помсту інакше, вийти з бою. Ахілл так і зробив. Він зачинився у своєму наметі і з нього не виходив, оплакуючи свою кохану. Перед троянцями вже не поставала грізна постать героя, який був для них символом невблаганної смерті. Сміливість і відвага повернулися до них, і вони раз за разом почали одержувати перемоги над греками, ледве їхні кораблі не поспалювали. Розгублений Агамемнон неодноразово посилав до Ахілла послів, переконуючи його знову вийти на поле бою, але той незмінно відхиляв усі його прохання. За час відсутності цього уславленого героя у поемі на перший план виходять його відважні вояки - Одіссей, Діомед, Аякс, Менелай, Агамемнон та ін., показуючи свою силу і хоробрість. Гірко було дивитися другові Ахілла, юному Патроклу, на загибель своїх товаришів. Почав він умовляти Ахілла віддати йому своє бойове спорядження і зброю. Троянці побачать успіхи Ахілла , і подумають, що він вийшов у бій, і відразу їх наступальний запал зникне. Довго відмовляв Ахілл другові, боячись за його життя, але врешті поступився його мольбам. На своє нещастя, після безлічі здійснених подвигів Патрокл зустрічає троянського героя Гектора, який з допомогою Аполлона вбиває його. Із сльозами зустрів Ахілл звістку про загибель Патрокла. Забув він про образу і заприсягся помститися Гекторові. Кілька днів шукав його на полі бою і зустрів. Даремно той намагався втекти , після поєдинку Ахілл вбиває Гектора. Засмучений загибеллю сина, цар Пріам з допомогою Гермеса досягає намету Ахілла і вмовляє віддати йому тіло сина за великий викуп.

Короткий зміст: У темному лісі Ада Данте зустрічає клуса (рись) (символ заздрості), лева (владолюбність), вовчичю (користолюбність, розпутство). Данте зустрічає Вергілія, який посланий Беатріче, щоб стати провідником Данте по Аду. Вергілій веде Данте до Аду, який являє собою вирку, яка складається з більш вузьких кіл і упирається у колодязь, на дні якого мучиться Люцифер: чим нижче прошарок тим жахливіші злочини грішників і тим жахливіші їх муки. У першому колі вони зустрічають трусів (багато знайомих Данте - його колишні колегі по партії), а також язичників. Зустрічають вони великих поетів: Гомера, Горація, Овідія, Сократа та багато інших відомих діячів Античності, усі вони живуть там у великому замку. У другому колі вони зустрічають коханців, які за життя вдавалися у плотських розваг. Слідує розповідь про Паоло і Франческу, яких вбив брат Паоло і законний чоловік Франческі за те, що вони була коханцями. В Аду їх немов листки на дереві тріпає страшенний адський вітер. У третьому колі - ненажери. У четвертому колі - скупці та марнотратники. У пятому - гнівні та заздрісні. У шостому - ересіархі та єретикі. Тут зустрічають великого полководця Ферінанта, який був відвертим атеїстом. У сьомому колі їх провідник у цьому колі - кентавр показує як тирани та вбивці варяться у крові своїх жертв. Тут вони бачать багато відомих правителів, в іншій ямі бачать муки насильників. У восьмому колі - зводники та лістуни. Тут описується страта симоністів - символ продажу духовних посад та хабарництво у церкві. В інших ямах восьмого кола бачать покарання волхви та чаклунів, мінял, лицемірів, казнокрадів, а також злих радників. Далі ідуть підбурювачі (подстрекатели) громадянських війн та підробники. У девятому колі - зрадники. Нарешті Данте бачить Люціфера: він має три ліки - червоний (гнів), жовтий (заздрівсть), чорний (гультяйність - праздность). (Тут проводиться паралель - вчення церкви про троїчність божества). Після того, як Данте і Вергілій проходять Пекло, вони потрапляють до Чистилища, яке знаходиться на протилежній земній кулі - це острів в океані, на якому гора поділена на сім кіл, у кожному з яких відбувається очищення від одного з семи смертних гріхів (гордість, заздрість, гнів, сум, користолюбство, ненажерство, блуд). Перед першим колом проходять через переддвіря, а після сьомого кола потрапляють до земного раю, де Вергілій залишає Данте, який знов зустрічає Беатріче. Вона веде його через девять небесних сфер до емпірею - “троянда світла”, найвищі небеса, місцезнаходження божества. Данте бачить першоджерело світла - три кола - символ християнського вчення про троїчність божества.

Размещено на .ru