Аналіз теоретичних та методичних підходів до вивчення проблеми комунікативної толерантності. Емпіричне дослідження особливостей розвитку та впливу комунікативної толерантності на ефективність професійної діяльності сучасного соціального працівника.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса ШевченкаЗахист відбудеться "28" травня 2010 р. об 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.26 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертацію присвячено дослідженню проблеми комунікативної толерантності як професійно важливої здатності соціального працівника та розробці психологічних засобів її діагностики та розвитку. У відповідності до запропонованої моделі підібрано комплекс психодіагностичних методик, розроблено та апробовано програму розвитку комунікативної толерантності соціального працівника. Аналіз отриманих у ході дослідження даних дозволив визначити та обґрунтувати психологічну модель розвитку комунікативної толерантності соціального працівника, яка передбачає проходження фахівцями низки етапів: актуалізація досвіду професійної взаємодії, в рамках якої існує можливість для прояву комунікативної толерантності; ідентифікація власних комунікативних стратегій та аналіз їх ефективності; усвідомлення причин, що сприяють чи перешкоджають толерантності у спілкуванні; розробка стратегії успішної комунікативної взаємодії.Однією з них можна вважати становлення соціальної роботи, яка має на меті допомогу та сприяння людині в адаптації до складних, часто невизначених умов існування. Адже соціальний працівник повинен вміти застосовувати свої професійні знання та здатності для віднаходження форм і методів роботи, що відповідають соціальній ситуації іншої особистості (клієнта) та визначають результативність надання професійної допомоги. Чимало досліджень присвячено висвітленню ролі толерантності в самоактуалізації особистості (М. Недостатня розробленість досліджуваного аспекту обумовила вибір теми дисертаційного дослідження "Розвиток комунікативної толерантності як професійно важливої здатності соціального працівника" та проведення різнопланової науково-пошукової роботи впродовж останніх 5 років. Мета дослідження - визначити умови та розробити психологічну модель розвитку комунікативної толерантності соціального працівника.У першому розділі дисертації "Теоретичний аналіз проблеми комунікативної толерантності в професійній діяльності соціального працівника" розкрито зміст ключових понять дослідження, розглянуто основні теоретичні підходи щодо розвитку толерантності, проаналізовано значення комунікативної толерантності. У ході науково-теоретичного дослідження доведено, що комунікативну толерантність соціального працівника доцільно розглядати у двох аспектах: 1) як індивідуально-психологічну властивість особистості, до якої відносяться особистісні якості (в тому числі й професійні) та ставлення (до себе, до інших, до виконуваної діяльності); Визначено, що здатність до комунікативної толерантності, як психологічна характеристика компетентності соціального працівника, тлумачиться науковцями (О. Отже, комунікативна толерантність як професійна здатність соціального працівника виявляється в установці на безумовне прийняття особистості іншої людини (клієнта), здатності до самоконтролю та саморегуляції власної поведінки, а також здатності до рефлексії особистої та професійної позиції. Визначено що чим більший показник по фактору "доброта", тим менше соціальний працівник схильний до неприйняття індивідуальності партнера по взаємодії (р?0,05); проявляє мотивацію до адаптації та пристосування до характерів, звичок, установок або домагань іншої людини і тим менше прагнення переробити, перевиховати партнера по взаємодії, підігнати під себе, зробити його зручним (р?0,05).Здійснений теоретичний аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок, що комунікативна толерантність розглядається в двох аспектах: 1) як індивідуально-психологічна властивість особистості, до якої відносяться особистісні якості (в тому числі й професійні) та ставлення (до себе, до інших, до виконуваної діяльності); 2) як здатність, що є психологічною характеристикою компетентності соціального працівника. Психологічна готовність соціального працівника до виконання професійної діяльності зумовлює практичну підготовленість, тобто компетентність у вирішенні певного класу завдань. Відтак, психологічна сутність здатності соціального працівника містить дві підсистеми, кожна з яких складається з трьох компонентів: 1) психологічна готовність - стан, що включає в себе мотиваційно-ціннісний, емоційно-вольовий та поведінковий компоненти та відображає внутрішній бік компетентної діяльності соціального працівника; 2) практична підготовленість, що включає в себе комунікативну, технологічну та концептуальну компетентності. Комунікативна толерантність зумовлюється психологічною готовністю соціальних працівників до професійного спілкування та містить такі компоненти, як саморозуміння, самоконтроль та рефлексія особистістю професіонала власної комунікативної діяльності.