Історія становлення музичної культури на Україні. Аналіз творчості Могучої кучки, їх вплив на формування музично-естетичних поглядів Лисенка. Художні обробки українських народних пісень для хору Леонтовича. Розвиток національного театрального мистецтва.
Аннотация к работе
Протягом віків вироблялися її специфічні особливості і риси, що згодом визначили її національний характер, Українська музична культура зростала в боротьбі проти жорстокого соціального і національного гніту з боку самодержавства.Основи класичної музики почали формуватися і розвиватися на Україні починаючи з другої половини XVIII ст. і в XIX ст., тобто в період розкладу феодально-кріпосницьких відносин і визрівання капіталістичних та їх зміцнення. Цей рух зумовив піднесення громадсько-політичного життя, розвиток національної демократичної культури та мистецтва, що зміцнювалися і гартувалися на Україні в боротьбі проти антинародної політики царського уряду і його прислужників - українських буржуазних націоналістів. Російські революціонери і передова російська демократична інтелігенція завжди відстоювали культурні і національні інтереси українського народу, стверджуючи його права на рідну мову, літературу і мистецтво. Уже в XVIII ст. широкою увагою мас користується народна лялькова вистава «Вертеп», музика до другої частини якої складається з народних пісень і танців: українських, російських, польських, угорських тощо. Велику популярність в народі мали світські ліричні пісні, слова й музику яких складав український філософ Григорій Сковорода (1722-1794 pp.).У своїй творчості представники Могучої кучки розвивали ідейно-творчі принципи основоположника класичної музики - геніального композитора М. І. Глінки. Його музичні твори, народні за своїм змістом і характером, реалістичні за напрямом, твори неперевершено художньої якості, мали величезний плодотворний вплив на розвиток української класичної музики. Патріотичність змісту цієї опери, народність її музики і сценічних образів, ЇЇ реалістичність і доступність зумовили всенародне визнання «Запорожця за Дунаєм», його безсмертність. На цей же час припадає початок творчої, наукової і музично-громадської діяльності Петра Петровича Сокальського (1832-1887 pp.), автора опер «Мазепа», «Облога Дубна» і «Майська ніч» та капітальної наукової праці «Русская народная музыка (великорусская и малорусская)». Твір цей (зокрема хор «Закувала та сива зозуля») набув широкої популярності в народі і став основоположним у жанрі української класичної театральної музики.В галузі художньої обробки українських народних пісень для хору а-капела працював Микола Дмитрович Леонтович (1877-1921 pp.). Такі його пісні, як «Щедрик», «Дударик», «Зеленая ліщинонька», «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить» та інші, своєю виразністю, художністю, правдивістю і довершеною технікою викладу є справжніми шедеврами світового хорового мистецтва.Театральне мистецтво в Україні сягало коренями у сиву давнину, брало початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, в обрядах весілля та похорону наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще скоморохи Київської Русі започаткували примітивний театр - потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в кінці XVII - у першій половині XVIII століть, популяризаторами своєрідного театру стали студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій, заробляючи собі на харчі, ставили інтермедійні вистави. Деякі твори того часу, особливо релігійного змісту про народження Ісуса Христа, збереглися й донині й виконуються на Різдво.Цей театр прийнято називати театром корифеїв. У давньогрецькій трагедії корифеєм називали керівника хору або заспівувача, іншими словами - ватажка митців. У сучасному розумінні слово "корифей" означає людину, яка є найвизначнішим діячем у певній сфері мистецтва. Якщо досі кожен актор грав відокремлено, то Кропивницькому вдалося створити такий колектив, де творча індивідуальність одночасно й зберігала себе як високоталановиту особистість, і доповнювала своєю грою гру інших артистів. Синельников визнавав: "До цього часу, до зустрічі з "Малоросійським театром", я, незважаючи на серйозне знайомство з постановниками, кращими на той час, Малого Московського театру, не знав і навіть не запідозрював про головне - про ансамбль".Український театр класичної доби починається з аматорських гуртків середини XIX ст. Він походив з бідної дворянської родини, мати його була вчителькою музики, тому вдома панувала атмосфера співу, музики, театральності. Восени 1882 р. з ініціативи Кропивницького вийшла широко відома українська професійна трупа, до складу якої увійшли Марія Заньковецька, Олександра Вірина, а також три брати Тобілевичі - Микола Садовський (театральний псевдонім - від дівочого прізвища матері), Іван Карпенко-Карий (від імені батька та прізвища улюбленого героя Шевченкової драми «Назар Стодоля»), Панас Саксаганський (від назви місцевої річки Саксагань) та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Франко про цей театральний колектив,-якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа яка робила фурор не тільки по українських містах, а й також у Москві та Петербурзі, де публіка часто мала нагоду бачити найкращих артистів світової слави».