Розвиток класичної музики та театру на Україні - Курсовая работа

Протягом віків вироблялися її специфічні особливості і риси, що згодом визначили її національний характер, Українська музична культура зростала в боротьбі проти жорстокого соціального і національного гніту з боку самодержавства.Основи класичної музики почали формуватися і розвиватися на Україні починаючи з другої половини XVIII ст. і в XIX ст., тобто в період розкладу феодально-кріпосницьких відносин і визрівання капіталістичних та їх зміцнення. Цей рух зумовив піднесення громадсько-політичного життя, розвиток національної демократичної культури та мистецтва, що зміцнювалися і гартувалися на Україні в боротьбі проти антинародної політики царського уряду і його прислужників - українських буржуазних націоналістів. Російські революціонери і передова російська демократична інтелігенція завжди відстоювали культурні і національні інтереси українського народу, стверджуючи його права на рідну мову, літературу і мистецтво. Уже в XVIII ст. широкою увагою мас користується народна лялькова вистава «Вертеп», музика до другої частини якої складається з народних пісень і танців: українських, російських, польських, угорських тощо. Велику популярність в народі мали світські ліричні пісні, слова й музику яких складав український філософ Григорій Сковорода (1722-1794 pp.).У своїй творчості представники Могучої кучки розвивали ідейно-творчі принципи основоположника класичної музики - геніального композитора М. І. Глінки. Його музичні твори, народні за своїм змістом і характером, реалістичні за напрямом, твори неперевершено художньої якості, мали величезний плодотворний вплив на розвиток української класичної музики. Патріотичність змісту цієї опери, народність її музики і сценічних образів, ЇЇ реалістичність і доступність зумовили всенародне визнання «Запорожця за Дунаєм», його безсмертність. На цей же час припадає початок творчої, наукової і музично-громадської діяльності Петра Петровича Сокальського (1832-1887 pp.), автора опер «Мазепа», «Облога Дубна» і «Майська ніч» та капітальної наукової праці «Русская народная музыка (великорусская и малорусская)». Твір цей (зокрема хор «Закувала та сива зозуля») набув широкої популярності в народі і став основоположним у жанрі української класичної театральної музики.В галузі художньої обробки українських народних пісень для хору а-капела працював Микола Дмитрович Леонтович (1877-1921 pp.). Такі його пісні, як «Щедрик», «Дударик», «Зеленая ліщинонька», «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить» та інші, своєю виразністю, художністю, правдивістю і довершеною технікою викладу є справжніми шедеврами світового хорового мистецтва.Театральне мистецтво в Україні сягало коренями у сиву давнину, брало початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, в обрядах весілля та похорону наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще скоморохи Київської Русі започаткували примітивний театр - потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в кінці XVII - у першій половині XVIII століть, популяризаторами своєрідного театру стали студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій, заробляючи собі на харчі, ставили інтермедійні вистави. Деякі твори того часу, особливо релігійного змісту про народження Ісуса Христа, збереглися й донині й виконуються на Різдво.Цей театр прийнято називати театром корифеїв. У давньогрецькій трагедії корифеєм називали керівника хору або заспівувача, іншими словами - ватажка митців. У сучасному розумінні слово "корифей" означає людину, яка є найвизначнішим діячем у певній сфері мистецтва. Якщо досі кожен актор грав відокремлено, то Кропивницькому вдалося створити такий колектив, де творча індивідуальність одночасно й зберігала себе як високоталановиту особистість, і доповнювала своєю грою гру інших артистів. Синельников визнавав: "До цього часу, до зустрічі з "Малоросійським театром", я, незважаючи на серйозне знайомство з постановниками, кращими на той час, Малого Московського театру, не знав і навіть не запідозрював про головне - про ансамбль".Український театр класичної доби починається з аматорських гуртків середини XIX ст. Він походив з бідної дворянської родини, мати його була вчителькою музики, тому вдома панувала атмосфера співу, музики, театральності. Восени 1882 р. з ініціативи Кропивницького вийшла широко відома українська професійна трупа, до складу якої увійшли Марія Заньковецька, Олександра Вірина, а також три брати Тобілевичі - Микола Садовський (театральний псевдонім - від дівочого прізвища матері), Іван Карпенко-Карий (від імені батька та прізвища улюбленого героя Шевченкової драми «Назар Стодоля»), Панас Саксаганський (від назви місцевої річки Саксагань) та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Франко про цей театральний колектив,-якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа яка робила фурор не тільки по українських містах, а й також у Москві та Петербурзі, де публіка часто мала нагоду бачити найкращих артистів світової слави».

Зміст

Введення

Глава 1. Основи класичної музики

1.1 Перша українська симфонія

1.2 Композитори Могучої кучки

1.3 Українські народні пісні для хору

Глава 2. Український театр

2.1 Театральне мистецтво

2.2 Театр корифеїв

2.3 Український театр класичної доби

2.4 Діячі українського театру

Введення