Поняття та особливості гончарного виробництва. Аналіз виникнення даного типу мистецтва на Чернігівщині. Основні характерні риси гончарних осередків Полісся та на Чернігівщині, їх відмінні особливості та головні фактори, що спровокували розвиток.
На ручному гончарному крузі, що зявився тут у II ст. н.е., з використанням спеціальної обпалювальної печі - горна - виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. Головними районами гончарства були: на Полтавщині колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема Опішня, яка є центом гончарства сучасної Європи); на Чернігівщині - Городнянський, Ніжинський, Кролівецький, Новгородсіверский, Глуховський та ін., на Київщині - Чигиринський, Черкаський, Гуманський; на Харківщині - Валківський, Охтирянський, Ізюмський; в Галичині - на Розточчі (Глинсько, Немирів) на Гуцульщині (Коломия, Косів, Кути), Покутті і на південно-східному Поділлі. Для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні краски. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від обєму шихти.Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончатства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою - пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Привезену глину гончарі зсипали звичайно або на подвірї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою.
Вывод
Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончатства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. На Чернігівщині - Ічня, Городня, Короп, Ніжин, Олешня, Кролевець, Шатрищі. Вироби цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів - сиваки. Їх декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки - сосонки, стовпики, ялинки, клітини. Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою - пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і патьоків. Майстри Косова створили високохудожню техніку гравірованого розпису, оригінальної формі кахлі, світильники, розписні миски і багато інших неповторних виробів.
Процесу виготовлення керамічних виробів передувала заготівля глини, яку копали у місцях її залягання - глинищах. Привезену глину гончарі зсипали звичайно або на подвірї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею або веслом), стругали стругом або дротом, щоб зробити її мілкою й вилучити домішки. Для одержання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами і формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.
Гончарний круг - основне знаряддя для виготовлення гончарних виробів. Відоме з IV тисячоліття до н.е. Спочатку було простішим, рунним, згодом - досконалішим, ножним.
Гончарством на Поліссі займалися переважно чоловіки і діти 10-12 років, інколи - жінки. Виготовляли в основному міцну чорнолощену кераміку широкого асортименту: горщики, глечики, гладущики, баньки, ринки, миски, покришки, макітри, маслобійки, підвазонники, люльки, іграшковий посуд, свистуни, керамічну скульптуру.
На сьогодні гончарство, як і інші кустарні промисли, суттєво занепало, більшість його центрів припинили своє існування. Керамічні підприємства у Косові, Опішні та деякі інші здебільшого спеціалізуються на виготовленні декоративного посуду і скульптури.
Список литературы
1. Бобринский А.А. К истории гончарного ремесла в Полесье // Советская археология. - 1966. - №4.
2. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. - 336.
3. Гарбузова Любов. Гончарство на Житомирщині // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. - Опішне: Українське Народознавство, 1995. - Кн. 2. - С. 155-165.
4. Гатальська Наталя. Жива глина // Народне мистецтво. - №1-2 (5-6). - 1999. - С. 18-21.
5. Готун Ігор, Шевцова Леся. Автуничі - селище гончарів Х-ХІІІ століть // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. - Опішне: Українське Народознавство, 1995. - Кн.2. - С. 61-76.
6. Залізняк Леонід. Полісся в системі культурно-історичних регіонів України (за даними археології) // Полісся: мова, культура, історія (матеріали міжнародної конференції). - К.: Асоціація етнологів, 1996. - С. 182-188.
7. Захарчук-Чугай Раїса. До проблеми дослідження народного декоративного мистецтва Полісся (за матер. етнограф. експед.) // Полісся: мова, культура, історія (матеріали міжнародної конференції). - К.: Асоціація етнологів, 1996. - С. 283-287.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
