Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні - Дипломная работа

бесплатно 0
4.5 108
Правові відносини в сфері застосування форм забезпечення кредитних зобов’язань, форми банківських кредитів в Україні і механізм їх здійснення. Застава та аналіз використання її видів (на прикладі Промінвестбанку). Шляхи мінімізації кредитних ризиків.

Скачать работу Скачать уникальную работу

Чтобы скачать работу, Вы должны пройти проверку:


Аннотация к работе
Це може підірвати його репутацію серед вкладників, які довіряють йому свої заощадження і за рахунок яких банк здійснює активні операції з кредитування, а також може призвести до банкрутства банку, оскільки банк не буде в змозі розрахуватися за своїми зобовязаннями вчасно за першою вимогою. У взаємному звязку між кредитором і його боржником предмет їх спільного інтересу - кредит породжує різні економіко-правові ситуації: для боржника - зобовязання повернути позичену суму, а для кредитора - право вимагати її отримання у попередньо узгодженому обсязі і терміни. Кожен кредит вимагає забезпечення. Він означає, що проти заборгованості за кредитом, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно, яке враховується в активі його балансу, або зобовязання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства, тощо). Варто підкреслити, що у деяких випадках кредит може бути повернений кредиторові третьою особою - гарантом, поручителем або страховиком, якщо позичальник не спроможний сам це зробити.Для зниження ступеня ризику банк дає кредити під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Під кредит можуть бути заставлені - товарні й товарно-розпорядні документи, цінні напери (акції, облігації, векселі, акцептовані покупцем або гарантовані третьою особою),депозити на рахунках у банку, гарантії страхових організацій, банків, фінансових та інших фірм, а також нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки). Використання кожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку, як : перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, складність звернення стягнення на заставу та реалізації заставленого майна, можливість погашення боргу страховою компанією, з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його слабку економічну базу. У разі повернення кредиту це майно повинно бути повернено Позичальнику шляхом оформлення нового договору, де покупцем виступає вже Позичальник, а у випадку неповернення воно залишається у Кредитора. Принципу забезпеченості надається дуже велике значення, тому що найкращим показником оцінки ризикованості надання кредиту є розмір та якість забезпечення кредиту, оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна.Інститут застави в сфері кредитування займає одну з найважливіших ланок при видачі кредиту, повністю впливає на умови кредитування та відображає стан економіки в т.ч.: 1) ліквідність і стан запропонованого в заставу майна, яке належить субєктам господарювання (свідчить про фізичний та моральний стан майна в цілому по державі); платоспроможність та здатність запроваджувати нові технології за рахунок кредиту, здійснювати інвестиції; Застава відноситься до одного із принципів кредитування “принцип забезпеченості кредиту”, і тому являє собою одну з головних умов при видачі кредитів. Великий недолік також полягає в тому, що при кредитуванні фізичних осіб банки повинні враховувати, що в разі непогашення кредиту банк має змогу віднести на валові витрати прострочену заборгованість лише за умови смерті та визнання в судовому порядку позичальника безвісно відсутнім на протязі 180 днів з дня оголошення розшуку. Страхування - ще один вид забезпечення повернення кредитів, який регулюється Законом України “Про страхування” від 07.03.96 та надає право страховим компаніям відмовляти у виплаті страхового відшкодування при недотриманні банком вимог Закону при укладанні та виконанні договорів страхування, що стримує банки у застосуванні страхування як засобу забезпечення. Ліквідне та достатнє забезпечення відіграє велику роль при наданні кредиту позичальнику, з одного боку банк не формує резерви та отримує гарантію повернення кредиту та відсотків за рахунок застави в разі непогашення кредиту, з другого боку позичальник отримує кредит на більш вигідних умовах за рахунок надання в забезпечення високоліквідної застави.

План
4. Зміст дипломної роботи (перелік питань, які потрібно розробити)

5. Перелік графічного, ілюстрованого матеріалу (із зазначенням обовязкових креслень, плівок)

6. Дата видачі завдання “___” ________ 200 р.

Науковий керівник ___________ _____________

Вывод
Процес формування ринкових відносин в економіці України обєктивно зумовлює необхідність посилення ролі банківського кредиту як одного з найважливіших чинників безперервності розширеного відтворення. Сфера застосування кредитних операцій банків постійно розширюється.

Інститут застави в сфері кредитування займає одну з найважливіших ланок при видачі кредиту, повністю впливає на умови кредитування та відображає стан економіки в т.ч.: 1) ліквідність і стан запропонованого в заставу майна, яке належить субєктам господарювання (свідчить про фізичний та моральний стан майна в цілому по державі); платоспроможність та здатність запроваджувати нові технології за рахунок кредиту, здійснювати інвестиції;

2) уникнення ризиків при кредитуванні, що впливає на надійність та рентабельність банківської системи в цілому.

Застава відноситься до одного із принципів кредитування “принцип забезпеченості кредиту”, і тому являє собою одну з головних умов при видачі кредитів.

Незважаючи на велику кількість нормативних актів, які регулюють різні види застав, що забезпечують кредитні зобовязання, можна зробити висновок, що загалом нормативне регулювання цього питання потребує подальшого вдосконалення та уніфікації.

Зокрема, особливу увагу слід звернути на такі проблеми.

Найбільш великою перепоною в кредитуванні підприємств є введення Закону України від 29.11.2001 р. №2864-111 “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків”. Отже, з набранням законом чинності господарський суд не має права на прийняття постанови про визнання банкрутом боржника (який підпадає під вказані вимоги), і відкриття ліквідаційної процедури до закінчення мораторію. Промінвестбанк надає кредити зазначеним підприємствам тільки в тих випадках коли вони платоспроможні та мають достатні грошові потоки для погашення кредиту та відсотків. Тому, що при недостатності заставленого майна, філії будуть неспроможні звернути стягнення на основні засоби боржника, які складають найбільшу питому вагу активів, та списати збитки на валові витрати, в звязку з неможливістю порушити справу про банкрутство боржника.

Враховуючи, що для стягнення заборгованості з (майнового, фінансового) поручителя та гаранта встановлено скорочений тримісячний строк позовної давності, банк при виникненні простроченої заборгованості зобовязаний негайно вживати претензійно-позовних заходів відносно поручителів та гарантів. Подовження строків позовної давності на законодавчому рівні поліпшило б процес правової роботи банків щодо звернення стягнення на заставлене майно.

Вимогами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачена сплата банком податку на прибуток з нарахованих відсотків навіть у тих випадках, коли нараховані відсотки фактично не сплачені позичальником, що суперечить інтересам банку. Як, було зазначено в 2 розділі дипломної роботи, датою оподаткування відсотків є дата нарахування відсотків, яка вказана в кредитному договорі. Сплата відсотків здійснюється після нарахування відсотків, це означає що податкова інспекція завжди є першочергова в своїх інтересах, незалежно від того сплатить позичальник свій борг чи ні, нараховані відсотки вже підпадають під оподаткування в звітному періоді.

Тому, для уникнення зазначених проблем банки повинні збільшити суму валових витрат на вартість неповернених відсотків у звітному періоді у разі коли позичальник затримує без погодження з таким платником податку сплату відповідного боргу. Відповідно до ст.12.1.1. збільшення валових витрат в податковому обліку відбувається на підставі звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості, порушення справи про банкрутство, звернення стягнення на заставлене майно, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Великий недолік також полягає в тому, що при кредитуванні фізичних осіб банки повинні враховувати, що в разі непогашення кредиту банк має змогу віднести на валові витрати прострочену заборгованість лише за умови смерті та визнання в судовому порядку позичальника безвісно відсутнім на протязі 180 днів з дня оголошення розшуку. Відсутність механізму визнання фізичної особи банкрутом, не дає можливості банку застосовувати механізм списання безнадійної заборгованості за рахунок валових витрат. Вирішення вказаної проблеми можливо лише при застосуванні страхування фінансових ризиків за рахунок банку, за умови компенсації витрат позичальником (комісії), як додатковий вид забезпечення, який дає змогу банку застосовувати механізм врегулювання “безнадійної заборгованості” за рахунок валових витрат, а страховій компанії мати регресні вимоги кредиторської заборгованості до позичальника.

Страхування - ще один вид забезпечення повернення кредитів, який регулюється Законом України “Про страхування” від 07.03.96 та надає право страховим компаніям відмовляти у виплаті страхового відшкодування при недотриманні банком вимог Закону при укладанні та виконанні договорів страхування, що стримує банки у застосуванні страхування як засобу забезпечення. Тим більше, що через недосконалість чинного законодавства забезпечення у вигляді страхування не враховується НБУ при формуванні резервів на відшкодування втрат банку при кредитуванні.

Серед останніх нормативних актів, що негативно впливають на здійснення кредитування у частині забезпечення прав банку як заставоутримувача, слід назвати Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетними та державними цільовими фондами” від 04.03.98. Відповідно до цього Указу податкова застава має пріоритет перед вимогами банку до майна, яке перебуває у податковій заставі. Більш того, податкова застава незалежно від суми заборгованості платника податків поширюється на всі активи такого боржника, що ускладнює роботу банків при наявності податкової застави, та зменшує шанси боржника на видачу кредиту.

Важливим чинником реформування економіки є приватизація державних підприємств. Однак щойно приватизовані підприємства потребують підтримки, зокрема за рахунок банківських кредитів. Потенційні позичальники, які перебувають у стадії приватизації, зобовязані одержати дозвіл на заставу майна та отримання кредиту (у певних обсягах зазначених в 1 та 3 розділах) у державних органах приватизації. За відсутності такого дозволу укладені договір застави та кредитний договір можуть бути визнані недійсними, що призведе до втрати забезпечення та неможливості отримання банком доходів від кредитування, незважаючи на те, що завдяки кредитним коштам банку позичальник задовольнив свої виробничі та інші потреби. Ці умови стримують кредитування вказаних підприємств.

Подальше стимулювання банківського кредитування та заставних відносин неможливо без врегулювання вищезазначених законів на законодавчому рівні, враховуючи інтереси банківської системи і економіки в цілому.

Сьогодні, незважаючи на наявність негативних оцінок чинного законодавства про заставу, вона є найефективнішим способом забезпечення виконання зобовязань.

Ліквідне та достатнє забезпечення відіграє велику роль при наданні кредиту позичальнику, з одного боку банк не формує резерви та отримує гарантію повернення кредиту та відсотків за рахунок застави в разі непогашення кредиту, з другого боку позичальник отримує кредит на більш вигідних умовах за рахунок надання в забезпечення високоліквідної застави.

Таким чином, однією з причин виникнення проблемних кредитів є помилки в оцінці забезпеченості позики. Тому при укладанні кредитних договорів слід ретельно ставитись до вивчення запропонованої застави, шукати компромісний варіант, але погоджуватись виключно на застосування такого виду застави, який у конкретній ситуації є найбільш надійним.

Потрібно також передбачати у кредитних договорах право банку на здійснення контролю не лише фінансово-господарського становища позичальника, але й забезпечення кредиту.

Виникнення безнадійної заборгованості в багатьох випадках повязане з помилками при використанні різних видів застав. При взятті в забезпечення застави, банки повинні враховувати подвійний розмір майна, що надається в заставу та можливість швидко та в повному обсязі реалізувати заставлене майно через відповідні періоди. При наданні в забезпечення застави банки повинні враховувати специфіку кожного виду та реально оцінювати можливість відчуження позичальником заставленого майна, звернення стягнення на дане майно та його реалізацію банком. У кінцевому підсумку банку потрібно передбачити наперед всі варіанти можливих проблем, які можуть виникнути в майбутньому. Розглядати запропоновану заставу, як достатню, ліквідну та правову тільки після ретельного її вивчення економічними, юридичними підрозділами, підрозділами безпеки та оцінювачами майна. Все це є ще однією з причин, що обґрунтовує доцільність поглибленого теоретичного й практичного опрацювання всіх аспектів цієї проблематики.

Треба законодавчо встановити відповідальність за будь-яку прострочену заборгованість, за ухилення позичальників від повернення кредитів, посилити цивільну, кримінальну та адміністративну відповідальність юридичних осіб та їх керівників за ухилення від сплати боргів банкам-кредиторам.

Недосконалість правового регулювання забезпечувальних відносин у банківській сфері спонукає банки до самостійного вирішення законодавчо неврегульованих питань, таких, як неврегульованість питань стосовно кредитування підприємств агропромислового комплексу та Державних агентів із заставних закупівель зерна (або уповноважених) через невідповідність вимог Закону “Про зерно та ринок зерна в Україні” з багатьма нормативними актами; питання припинення дії мораторію на примусову реалізацію майна, що стримує кредитування підприємств; питання втручання податкових органів в процес реалізації заставленого майна через податкову заставу; питання загального реєстру, як для рухомого так і нерухомого майна; питання розвитку страхового ринку та інше.

Вирішення банками питань власними силами є позитивним фактором з огляду на появу в результаті локальної нормотворчості найбільш ефективних способів забезпечення (видів застав) кредитних зобовязань, проте не виключає необхідність вдосконалення їхнього законодавчого регулювання.

Багато аспектів проблематики, що досліджується, в цілому законодавчо врегульовано, проте потрібні норми містяться в численних нормативних актах. На мій погляд, доцільно було б розробити спеціальний акт, який би врегулював забезпечувальні зобовязання.

Усе вищевикладене дає підстави стверджувати, що подальший розвиток кредитних відносин повязаний і залежить від розвитку інституту застави та інших способів забезпечення виконання кредитних зобовязань, ефективність застосування яких, у свою чергу, безпосередньо впливає на рентабельність, надійність та стабільність банківської системи в цілому.

Список литературы
1. Цивільний кодекс України Верх. Рада України. - К: Парламент вид-во, 2004.-352с.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121-ІІІ зі змінами та доповненнями.

3. Закон України “Про заставу” від 02.10.1992 № 2654-ХІІ зі змінами та доповненнями.

4. Закон України “Про іпотеку” від 05.06.2003 №8998-VII.

5. Закон України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19.06.2003 № 979-IV.

6. Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 №1255-IV.

7. Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19.06.2003 № 978-IV.

8. Закон України “Про нотаріат” від 28.09.1993 № 3425-ХІІ зі змінами та доповненнями.

9. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

10. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.99 №606-Х1V.

11. Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР зі змінами та доповненнями.

12. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991 № 1201-ХІІ.

13. Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29.11.2001 № 2864-ІІІ.

14. “Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 283/8882.

15. “Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830.

16. “Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410.

17. “Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5.

18. “Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671.

19. Положення “Про порядок кредитування в філіях Промінвестбанку”, затверджене рішенням Правління Промінвестбанку від 18.05.2004 року за

№ 755.

20. Васюренко О.В. “Банківський менеджмент”. Посібник. К., 2001-255с.

21. Гладких Д. “Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні, або колективний портрет українського позичальника”. Журнал “Вісник НБУ”

№ 09/2001.

22. Головко А.Т., В.І. Грушко, М.П. Денисенко Система банківського менеджменту: Навчальний посібник.-Київ: Фірма “Інкос”, 2004.-480с.

23. Гриджук Д. Співвідношення банківського ризику та засобів забезпечення банківських зобовязань.// Вісник НБУ, травень, 2002 р.

24. Гуцал І.С. Банківське кредитування суб‘єктів ринку в трансформаційній економіці України. - Львів: 2001.- 134с.

25. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник - Харків: Консум, 200.- 464 с.

26. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. - Вид.2-ге, доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2001.- 636 с.

27. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках: Навч.-метод. Посібник для самост.вивч. дисц.-К.:КНЕУ, 2000.-404с.

28. Ковальчук А.Т. “Банківський кредит правові засоби повернення”: Підручник / К.: 2001.- 255с.

29. Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Грудзевич, Вознюк М./ Операції комерційних банків. 3-тє вид. - К.: Амерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003.-455с.

30. Кочетков В.М. Основы управления современным коммерческим банком: Учеб. Пособие. - К.: МАУП, 1998.-72с.

31. Кравцова Г.И., Василенко Н.К., Козлова И.К. и др. /Организация деятельности коммерческих банков: Учебник. Под общ. Ред. Кравцовой Г.И. - Мн.: БГЭУ, 2001- 455с.

32.Матвієнко В.П.: Монографія Роздуми банкіра - К.; Наук. Думка, 2002.-256 с.

33. Матвієнко В.П., Матвієнко П.В. Промінвестбанк Стратегія відтворення - К.; Наук. Думка, 2002. - 275 с.

34. Мороз А.М., Савлук М.І. Банківські операції: Підручник.-К.: КНЕУ, 2000.- 384с.

35. Парасій-Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К. КНЕУ, - 2003.- 347с.

36. Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2002.- 357с.

37. Тарасенко Н.В., Волохата К.О., Чуніховська Л.В., Економічний аналіз, Львів, 1998.-206с.

38. Тігібко С. Стан і пріоритети розвитку іпотечного фінансування в Україні.// Вісник НБУ, вересень, 2004 р.

39. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002.- 118с.

40. Эдгар М. Морсман; перевод с англ. М.: Альпина Паблишер “Кредитный департамент банка” Підручник Москва, 2003.- 289 с.

Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность
своей работы


Новые загруженные работы

Дисциплины научных работ





Хотите, перезвоним вам?