Розвиток фонетичної системи староукраїнської мови другої половини XVI – XVIII століття на тлі правописної традиції (на матеріалі житійно-повістевих пам’яток) - Автореферат

Національна академія наук України Інститут мовознавства ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано на кафедрі історії української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: кандидат філологічних наук ПЕРЕДРІЄНКО Віталій Аркадійович, доцент кафедри української філології Київського славістичного університету. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор МАТВІЯС Іван Григорович, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України; кандидат філологічних наук ЛИСА Галина Іванівна, доцент кафедри загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету. Захист відбудеться 11 травня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій в Інституті мовознавства ім.В українській історичній лінгвістиці існує потреба вивчення фонетики у звязку з орфографією на матеріалі староукраїнських рукописів різних стилів і жанрів, історичних періодів та з різних територій походження. На її становлення впливали дві тенденції: а) традиція етимологічного кириличного правопису, підсилена другим південнословянським впливом та публікацією граматик церковнословянської мови в кінці XVI - XVII ст.; б) потреба відбивати живу мову на письмі. Орфографічна структура української мови складалася поступово, разом зі становленням графіки як основного конструктивного матеріалу орфографії та становленням фонологічної системи мови, яку ця орфографічна структура мала відбивати. Актуальність дослідження визначається, по-перше, потребою вивчення фонетики у звязку з орфографією на матеріалі староукраїнських рукописів різних стилів і жанрів, історичних періодів та з різних територій походження; по-друге, недостатнім висвітленям у науковій літературі питання про графіко-орфографічні норми староукраїнської мови XVI - XVIII ст. Дослідники звертали увагу на явища формування фонологічної системи української мови та засоби відтворення кириличною графікою звукових особливостей живої мови, на відповідні орфограми у староукраїнських памятках, на варіативність вживання кириличних літер для позначення етимологічних звуків, відзначали певне пристосування традиційного правопису до живомовних особливостей.Виділення періоду XVI - XVIII ст. в історії української мови виявилося плідним з погляду дослідження систем фонетики, графіки і орфографії у їх взаємодії та аналізу співвідношення і функціонування мовних одиниць кожної з них. Увага до книжного типу мовлення, який репрезентують житійно-повістеві памятки, по-перше, розширює джерельну базу досліджень; по-друге, допомагає зясувати ступінь проникнення живого мовлення в ці тексти (їх мова в цілому більш книжна і традиційна, ніж, наприклад, ділових); по-третє, надає можливість визначити ступінь нормативності староукраїнського правопису XVI - XVIII ст. Аналіз фонетичних і правописних особливостей збірників житій засвідчує, що в розглянутий період живомовна система вокалізму була більш усталеною в літературному вживанні, ніж система консонантизму. Незважаючи на те, що для позначення голосних звуків існувало чимало дублетних літер, а для передачі приголосних, за винятком кількох звуків, розшарування не спостерігалося, правопис житійно-повістевих творів другої половини XVI - XVIII ст. при передачі приголосних звуків залишався більше традиційним. Хоча правопис другої половини XVI - XVIII ст. орієнтувався ще на книжну традицію, проте аналіз фонетичних і правописних особливостей житій свідчить, що живомовна фонетика широко закріплювалася в літературному вживанні.