Розвиток експортного потенціалу в сучасній інтеграційній стратегії України - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наукПозиції країни у сучасній світогосподарській системі визначаються насамперед її здатністю та можливістю створювати умови для постійного нарощування національного експортного потенціалу. Формування інтеграційної стратегії України далеко не завжди орієнтувалось на зовнішньоторговельні пріоритети, детерміновані національним експортним потенціалом, що призводило до неврахування критеріїв не тільки економічної ефективності міжнародної інтеграції, а й безпечної відкритості економіки. Використано широке коло вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, нормативні акти України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, офіційні публікації міжнародних економічних організацій, результати наукових досліджень Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, інформаційні та аналітичні матеріали низки міжнародних експертних асоціацій, український та зарубіжний Інтернет-ресурс. При обґрунтуванні її концептуальних засад враховано, з одного боку, принципи ти напрями стратегії експортоорієнтованого розвитку, а з другого - галузеві, регіональні та інноваційні пріоритети формування національного експортного потенціалу; на цій основі запропоновано для практичної реалізації заходи ефективної експортоорієнтованості: на мікрорівні - товарна та географічна диверсифікація, вдосконалення корпоративного управління, розвиток управлінсько-маркетингових структур за кордоном, системна модифікація корпоративних інформаційних систем, концентрація експортних зусиль, упровадження управлінських і технологічних інновацій, нарощування соціальної відповідальності та розвиток людського капіталу; на макрорівні - структурно-географічна диверсифікація, активна комерційна дипломатія, розвиток експортної інфраструктури, ідентифікація нових потреб на світовому ринку та релевантне вдосконалення національного експорту, посилення позицій на традиційних ринках, упровадження інноваційних стимулів розвитку, посилення науково-технічного співробітництва; удосконалено: - підходи до найбільш доцільного у теорії і практиці міжнародного економічного аналізу різноваріантного трактування категорії «національний експортний потенціал» як: «інструменту підвищення конкурентоспроможності національного експорту»; «агрегованого компонента економічного потенціалу, реалізація якого є базовим завданням управління національною економікою, орієнтованою на довгострокову конкурентоспроможність в умовах турбулентності зовнішнього середовища»; «обєкта експортної стратегії, на який направлені основні заходи досягнення її довгострокових цілей»; спроможність субєктів економіки (корпорацій, галузей, регіонів, держав) забезпечувати конкурентоспроможність завдяки збільшенню споживання на міжнародних ринках вироблених ними товарів і послуг (авторський варіант);У розділі 1 «Теоретичні основи розвитку експорту» розкрито основні теоретичні підходи до експортоорієнтованого розвитку економіки, досліджено сутність і особливості формування національного експортного потенціалу, визначено його форми, типи та види, виявлено вплив стимулювання експортної діяльності на національну конкурентоспроможність. Ключовими перевагами експорторозширювальної моделі визначено: підвищення продуктивності виробництва, зменшення залежності від цінових тенденцій, стимулювання інноваційно-інвестиційної активності, розширення технологічного компонента розвитку, підвищення якості товарів і послуг, збільшення попиту на кваліфіковану робочу силу. При цьому, на підставі проведеного дослідження наукових джерел в роботі пропонується поділити всі експортоорієнтовані економіки на три групи: перша група - країни, що спеціалізуються на експорті сировини та дотримуються політики вільної торгівлі; вони мають досить великі запаси обмежених в світовому масштабі ресурсів, насамперед, це країни ОПЕК; друга група - країни, що застосовують політику експортного стимулювання окремих галузей, при цьому використовуючи протекціоністську політику; вони відзначаються активною та рішучою позицією у сфері комерційної дипломатії, що дає їм змогу отримувати виключні права у глобальному регуляторному середовищі СОТ; третя група - країни, що провадять стратегію загальної експортної орієнтації з переважанням політики вільної торгівлі, вони відзначаються залученням суттєвих обсягів іноземних інвестиційних ресурсів, які направляють на розвиток як безпосередньо експортоорієнтованого виробництва, так і інфраструктурних галузей економіки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ