Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець XIX - поч. ХХ ст.) - Автореферат

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА РОЗВИТОК ІДЕЙ ПРО САМООСВІТУ ШКОЛЯРІВ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПЕДАГОГІКИ (КІНЕЦЬ ХІХ - ПОЧ.Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Галус Олександр Марянович, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, проректор з наукової роботи. Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України, Євтух Микола Борисович, Президія АПН України, академік-секретар відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України; кандидат педагогічних наук, доцент Сидорчук Нінель Герандівна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, доцент кафедри педагогіки. Захист відбудеться 15 травня 2007 р. об 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м.На сучасному етапі розбудови України як суверенної та демократичної держави визначився її стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу, основними напрямами якої є впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, що забезпечить високу конкурентоспроможність особистості на динамічному ринку праці, сприятиме формуванню у сучасної людини прагнення до неперервної освіти шляхом постійного самовдосконалення. Результати історико-педагогічного аналізу еволюції ідеї самоосвіти школярів свідчать, що характерними рисами педагогіки кінця ХІХ століття було тісне поєднання розвитку та саморозвитку особистості, визначення непересічної ролі самоосвіти та самовиховання у становленні технологічного підходу до навчання і виховання. Педагогічна спадщина видатних вітчизняних педагогів у контексті розвитку ідей про самоосвіту досліджувалася сучасними вченими у таких аспектах: громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність С. Актуальність та недостатня розробленість проблеми у теорії та історії педагогіки щодо практичного використання ідей про самоосвіту в сучасному процесі формування шкільної освіти в Україні зумовили тему дослідження: “Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець ХІХ - поч. Для реалізації поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: контент-аналіз, узагальнення та систематизація виявлених документів і матеріалів, фактів, отриманих під час вивчення джерельної бази; порівняльно-зіставний - для аналізу науково-педагогічних ідей самоосвіти в контексті розвитку зарубіжної класичної педагогіки; хронологічний - для визначення головних етапів розвитку ідей про самоосвіту у вітчизняній педагогіці до ХІХ ст.; історико-логічний та системно-структурний - для розкриття основних тенденцій розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ - початку ХХ ст.; персоналістично-біографічний - для виявлення внеску вітчизняних педагогів у розвиток теорії і практики самоосвіти.За допомогою контент-аналізу виокремлено основні категорійні ознаки самоосвіти, які можна представити у вигляді: 1) педагогічно організованого процесу соціалізації, повязаного з практичною діяльністю людини у природі та суспільстві, обумовленого внутрішніми особистісними мотивами пізнання (В. Зясування теоретико-методологічних засад дослідження дозволило уточнити сутність поняття “самоосвіта”, що визначається: виокремленням системи мотивів самоосвітньої діяльності школярів (природовідповідні мотиви самоствердження та самовизначення) (Н. Доведено, що у своєму історичному розвитку самоосвіта пройшла шлях від висування окремих ідей до розробки науково обґрунтованих фундаментальних досліджень теорії і практики самоосвітньої діяльності шкільної молоді, спрямованість і проблематика яких у кожний з історичних періодів визначалися конкретними обставинами та узгоджувалися з практичними завданнями, які стояли перед педагогами і організаторами цього процесу. Результати дослідження дозволяють стверджувати, що розвиток ідеї самоосвіти у школярів зумовлювався суспільними чинниками (боротьбою за українську національну школу, за навчання рідною мовою), що, в свою чергу, призвело до формування національно орієнтованого компоненту освіти й самоосвіти. На основі здійсненого у дослідженні аналізу історичного розвитку ідей про самоосвіту від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. виділено такі головні етапи цього процесу: 1) етап фрагментарних наукових знань про самоосвіту (ІХ-XV ст.);У контексті інституційної моделі освіти у дослідженні теоретично обґрунтовано й виокремлено рівні розвитку самоосвіти (інституційний, позаінституційний, оказіональний); мотиви, які зумовлюють самоосвітню діяльність; особливості та характерні риси самоосвіти; напрями її організації. Результати історико-педагогічного аналізу розвитку ідеї самоосвіти у зарубіжній класичній педагогіці засвідчили її глибоке історичне коріння. Науковий огляд історичного розвитку ідей про самоосвіту у вітчизняній педагогіці від найдавніших часів до середини ХІХ ст. дозволяє виокремити основні етапи цього процесу: етап фрагментарних наукових знань про самоосвіту (ІХ - XV ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ