Розвиток ідеї проблемного навчання молодших школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХХ століття - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук РОЗВИТОК ІДЕЇ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЙ ДУМЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯРобота виконана в Державному вищому навчальному закладі "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: Іонова Олена Миколаївна, доктор педагогічних наук, професор, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Офіційні опоненти: Побірченко Наталія Семенівна, доктор педагогічних наук, професор, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, проректор з наукової роботи; Захист відбудеться "14" березня 2008 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.З огляду на це особливої значущості набуває проблемне навчання як специфічна організація навчального процесу, спрямована на забезпечення активного ставлення учня до оволодіння знаннями, розвиток його самостійної пізнавальної діяльності й творчого мислення. Так, у працях психологів (Богоявленський Д., Брушлінський А., Вількєєв Д., Давидов В., Занков Л., Ільницька І., Матюшкін О., Менчинська Н., Рєпкін В., Рубінштейн С.) та дидактів (Алексєєв М., Арістова Л., Данилов М., Єсіпов Б., Кудрявцев Т., Лернер І., Махмутов М., Скаткін М., Шамова Т.) було обґрунтовано сутність проблемного навчання як організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, основою якої є створення, формулювання й розвязання пізнавальних суперечностей (проблемних ситуацій). проблемне навчання школа педагогічний Зокрема, українськими (Алексюк А., Барабаш В., Боданська О., Буряк В., Зільберштейн А., Євдокимов В., Коротяєв Б., Лебедєв П., Лозова В., Матюшкін О., Момот Л., Онищук В., Паламарчук В., Підласий І., Рєпкін В., Федоренко І.), російськими (Данилов М., Загвязинський В., Кудрявцев Т., Лернер І., Махмутов М., Скаткін М.), польськими (Куписевич Ч., Наврочинський Б., Оконь В.) та деякими іншими вченими визначено проблемне навчання як окремий вид навчання, обґрунтовано його категоріальний апарат, завдання, роль і місце в освітньому процесі, методи, умови успішної організації проблемного навчання та розроблено його дидактико-методичне забезпечення. Важливе значення для дослідження мають дисертаційні, монографічні й методичні праці, в яких було розкрито освітньо-виховні, розвивальні можливості проблемного навчання в початковій школі, його роль і методи формування пізнавальної самостійності молодших учнів (Савченко О.), їхніх пізнавальних інтересів (Бібік Н.), навичок пошукової діяльності (Коваль Н.); визначено специфіку реалізації проблемного навчання у вивченні шкільних дисциплін: математики (Ісаєвич М., Смагіна О.), природознавства (Князєва Т., Кузнєцова В., Логінова Л., Мельчаков Л., Хітяєва Л., Хоритонова Л.), рідної мови (Воскресенська Н., Жедек П., Паламарчук В.). Таким чином, актуальність комплексного вивчення питань проблемного навчання молодших школярів, а також відсутність цілісного педагогічного дослідження, яке синтезовано відображало б еволюцію ідеї проблемного навчання молодших школярів, зумовлюють потребу розробки питання "Розвиток ідеї проблемного навчання молодших школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХХ століття".У першому розділі - "Теоретичні питання організації проблемного навчання в початковій школі другої половини ХХ століття" - на основі аналізу широкого спектру науково-педагогічної літератури, архівних джерел розкрито витоки ідеї проблемного навчання, зясовано сутність та основні категорії проблемного навчання, обґрунтовано етапи і виявлено тенденції його розвитку в досліджуваний період. У ході наукового пошуку встановлено, що дослідники другої половини ХХ століття по-різному трактували проблемне навчання, до того ж ті ж самі вчені давали різні його визначення, що є свідченням процесу становлення категорії проблемного навчання та розвитку його теорії. Він характеризувався введенням у науковий обіг терміна "проблемне навчання", виокремленням його в самостійну змістову одиницю, створенням психолого-педагогічних засад проблемного навчання, розкриттям його сутності, значення для активізації пізнавальної діяльності учня, розвитку його самостійного мислення. Зясовано, що величезне значення для розвитку ідеї проблемного навчання в досліджуваний період мала діяльність українського дидакта-практика Сухомлинського В.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ