Розвиток академічних компетенцій студентів вищого навчального закладу - Дипломная работа

Основна мета модернізації освіти - забезпечення високої якості освіти, здатної забезпечити потреби не тільки держави, суспільства в конкурентній боротьбі, але й потреби особистості в саморозвитку, оволодінні сучасними досягненнями людської культури. У системі вищої професійної освіти висока якість освіти не може бути забезпечена за допомогою так званої парадигми знань: необхідно задачі професійної освіти вирішувати в руслі компетентнісного підходу, який акцентує увагу на формуванні в майбутнього фахівця готовності до практичного застосування знань й умінь в умовах розвязання реальних професійних задач. У цьому звязку зміст освітньої діяльності найбільше повно відображається в понятті "академічна культура", що розуміє як здатність людини, що пізнає світ, не тільки вільно орієнтуватися в інформаційних потоках, але й уміти перетворювати інформацію в знання, знаходити йому практичне застосування. Однак як і раніше немає ясності в розумінні співвідношення понять "компетентність" й "компетенції", що утруднює усвідомлення особливостей організації учбово-пізнавальної діяльності студентів в умовах впровадження нових інформаційних технологій. Разом з тим аналіз публікацій з досліджуваної проблеми дозволив виявити ряд протиріч: - між сучасними вимогами до рівня академічної культури студентів і готовністю студентів до оволодіння способами ефективної учбово-пізнавальної діяльності;У процесі навчально-пізнавальної діяльності в субєктів освітнього процесу формуються не тільки специфічні вміння й навички пошуку інформації, її відбору, оцінки, зберігання й використання, але й особливі особистісні якості й властивості, індивідуальний стиль діяльності, система ціннісних орієнтацій, відносин до обєктів пізнання, його результатам. Якщо стосовно до навчально-пізнавальної діяльності в загальноосвітній школі використовується поняття "культура навчальної праці", то стосовно до вищої професійної школи доцільно використовувати поняття "академічна культура" [68, с.22]. Ще більш високим рівнем узагальнення вмінь і навичок навчальної діяльності є: здатність структурувати знання, уміння вирішувати завдання. Розвиток особистості субєкта освітньої діяльності передбачає високий ступінь сформованості інтелектуально - евристичних здібностей: уяви; уміння генерувати ідеї; асоциативність мислення; бачення протиріч, проблем; здатності до переносу знань, умінь у нові ситуації; уміння переборювати інертність мислення, відмовлятися від помилкових ідей; критичності мислення, незалежності суджень. Інформація тоді перетворюється в знання, коли студент застосовує її на практиці, тобто інформація перетворюється в компетенції, тому що знання знайшли практичне застосування.Ключові компетенції - це не просто система знань, умінь і навичок, а здатність застосувати знання, уміння, навички в конкретній ситуації для ефективного вирішення задач (проблем) [57, с.49]. Освітні компетенції - це не тільки знання, уміння, навички, але й здатність (готовність) ефективно застосовувати знання й уміння в реальній ситуації. Щоб розділити загальне й індивідуальне в змісті компетентнісної освіти, ми будемо відрізняти синонімічно використовувані поняття "компетенція" й "компетентність": Компетенція - сукупність взаємозалежних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються стосовно певного кола предметів і процесів і необхідних, щоб якісно продуктивно діяти стосовно них. Категоріальна база компетентнісного підходу безпосередньо повязана з ідеєю цілеспрямованості освітнього процесу, при якому компетенції задають вищий, узагальнений рівень умінь і навичок студента, а зміст освіти визначається чотирьохкомпонентною моделлю змісту освіти (знання, уміння, досвід творчої діяльності й досвід ціннісного ставлення). Усередині компетентнісного підходу виділяються два базових поняття: компетенція й компетентність, при цьому перше з них "включає сукупність взаємозалежних якостей особистості, що задають стосовно певного кола предметів і процесів", а друге співвідноситься з "володінням, володінням людиною відповідною компетенцією, що включає її особистісне відношення до неї й предмету діяльності".Ефективність процесу формування готовності до навчальної й наукової діяльності в чималому ступені залежить від багатьох умов і все ж таки головна з них - самостійна робота студентів [27, с.161]. Навички роботи в колективі студент здобуває, як правило, через участь у суспільному житті вузу (рис.2.1.): Рис.2.1 Види й форми самостійної роботи студентів Організація самостійної роботи студентів повинна сполучатися з усіма застосовуваними у вузі методами навчання й разом з ними представляти єдину систему засобів з придбання знань і вироблення навичок [84, с.119]. Аналіз обєктів проектування дозволив виявити ряд недоліків в організації самостійної роботи студентів в аспекті предмета нашого дослідження: - у структурі видів навчальної діяльності (співвідношення аудиторної й самостійної р

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації навчально-пізнавальної діяльності у вищому навчальному закладі

1.1 Сутність, структура поняття "академічна культура"

1.2 Академічні компетенції як предмет педагогічного дослідження

Розділ 2. Умови стимулювання розвитку академічних компетенцій

2.1 Аналіз досвіду стимулювання розвитку академічних компетенцій

2.2 Самостійна робота студентів як засіб розвитку академічних компетенцій

Розділ 3. Організація педагогічної підтримки розвитку академічних компетенцій

3.1 Заходи підтримки розвитку академічних компетенцій

3.1.1 Організаційно-педагогічні заходи розвитку академічних компетенцій

3.1.2 Методичні заходи розвитку академічних компетенцій

3.1.3 Заходи психологічної підтримки розвитку академічних компетенцій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки