Розвиток абсолютної інфінітивної конструкції в англійській мові (ХІІ-ХІХ ст.) - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукХокк) дослідників у вивченні природи речення та його конституентів, нерозвязаними й досі залишається ряд проблем синтаксису. Формування АІК у мові середньо-, ранньоново - та новоанглійського періодів, що відбувалося в контексті переходу англійської мови від порядку «субєкт-обєкт-дієслово» (SOV) до «субєкт-дієслово-обєкт» (SVO), становить особливий інтерес з погляду еволюції мовних систем. Відсутність інтегрального підходу до дослідження АІК зумовлює потребу всебічного аналізу мовних і позамовних чинників її становлення, закономірностей розвитку та функціонування в середньо-, ранньоново - та новоанглійський періоди. Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті особливостей АІК шляхом комплексного вивчення її основних структурних, семантичних та прагматичних особливостей у мові середньо-, ранньоново - та новоанглійського періодів й ідентифікації джерела її походження. розкрити історичні умови розвитку АІК в середньо-, ранньоново - та новоанглійський періоди з урахуванням особливостей попереднього етапу розвитку мови;Вона має як спільні зі словосполученням та реченням риси, так і цілком відмінні від них, оскільки цю конструкцію характеризує: (а) різносубєктність (часто, але не завжди) стосовно базової частини речення; (б) синтаксична відокремленість від структури речення; але (в) обовязкова семантична співвіднесеність з реченням; (г) існування не поза реченням, а лише в єдності з ним; (д) відсутність особової форми дієслова, тобто відсутність субєктно-предикатних відношень, й (е) особливе інтонаційне та графічне оформлення. АІК виконує певне прагматичне завдання та відрізняється особливим фонетичним і графічним оформленням, що створює її синтаксичну ізольованість у реченні, а також вільною позицією й смисловим звязком із реченням. На рівні поверхневої репрезентації непоширені типи можуть відповідати слову (коли АІК складається із самого інфінітива), словосполученню, яке містить два-три конституенти, а поширені - розгорнутому словосполученню, до складу якого входять чотири й більше конституенти, які виконують функцію комплементів інфінітива та модифікують семантику АІК. Обєктний тип у мові середньоанглійського періоду представлений двома моделями - Vinf O та O Vinf. Пор.: for to telle trouthe (Richard the Redeless) - «правду кажучи» та of this mater to speik (Henryson) - «про цю справу говорячи». Адвербіальний тип складається з двох моделей: Adv Vinf Adv та Vinf Adv Adv. Пор.: for shortly for to tellen at o word (Chaucer) - «коротко кажучи одним словом» та to tellen short and pleyn (Chaucer) - «стисло і відверто кажучи».У розвитку АІК виокремлено три періоди: середньоанглійський (XII-XV ст.), ранньоновоанглійський (XVI-XVII ст.) та новоанглійський (XVIII-XIX ст.). У ХІІ ст. в англійській мові відбувалися інтенсивні зміни, що торкнулися не тільки словникового складу, але й граматичної будови мови, прискоривши процес розвитку та поширення досліджуваних конструкцій, поява яких припадає на кінець ХІІ ст. У XV ст. сталися як кількісні, так і якісні зміни в системі АІК, які повязуємо з розбудовою риторичного мистецтва й розвитком аргументативного мовлення, посиленого впливом перекладів античних авторів. У зазначений період уніфікується й лексичний склад конструкції, вживаються більш складні та синтаксично різноманітніші типи АІК, які виконують функцію вставних одиниць у наступні періоди історії розвитку мови. Матеріал свідчить про те, що для непоширених типів протягом досліджуваних періодів характерними є два варіанти порядку слів, при якому інфінітив перебуває: (а) у початковій позиції або (б) у кінцевій позиції, яку розглядаємо як марковану.

Основний зміст роботи