Розум та воля як антропологічні основи права - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукНауковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Максимов Сергій Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри філософії Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Козловський Антон Антонович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави та права доктор юридичних наук, професор Сливка Степан Степанович, Львівський юридичний інститут МВС України, перший проректор з навчальної та методичної роботи Захист відбудеться “26” жовтня 2004 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м.У такій ситуації вирішення фундаментальних проблем природи, основ і механізмів дії права реалізується на основі методологічної переорієнтації сучасного вітчизняного правознавства з соціоцентричного на антропоцентричний підхід, у якому на перший план виступає людина як провідний елемент правової реальності. Особлива потреба в розробці цих фундаментальних категорій виявляється в умовах всеосяжної глобалізації сучасного світу, яка виражається у зростанні зацікавленості до них з боку провідних західних філософів права, таких як О. Гьофе, який прагне подолати скепсис деяких філософсько-правових напрямків стосовно місця розуму у праві і розробити підстави інтеркультурного правового дискурсу (Гьофе О. Тому історичний та системний аналіз розуму та волі як універсальних феноменів, їх нова інтерпретація та використання при дослідженні природи правової реальності дає можливість збагатити сучасне правознавство філософським змістом, по-новому підійти до розуміння традиційних проблем теоретичного правознавства, з-поміж них і таких, як проблеми субєкта права і джерел права. Усе це робить досить актуальною проблему дослідження розуму та волі як метаюридичних антропологічних основ права, їх вираження в різноманітних типах поведінки людини і формах позитивного права.У вступі обґрунтовано актуальність, ступінь наукової розробки, звязок з науковими програмами, темами, планами, визначено мету і завдання, обєкт та предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи, наведені дані про апробацію та структуру роботи.Таке ставлення обумовило не тільки обґрунтування раціональної природи права, але й прагнення вивести всі правові положення з розуму. Виводячи таке право, людина повинна керуватися категоричним імперативом - правилом, яке вимагає погодження свободи одного зі свободою всіх. На підставі історичного аналізу було виведено поняття розуму у праві: це вища духовна здатність людини, що спрямована на пізнання універсальних правових цінностей та звязків між ними з метою визначення механізмів трансформації і реалізації ідеального праворозуміння у практично використані норми. У підрозділі 1.3 “Розум та воля як взаємодоповнюючі основи права” дається огляд сучасних поглядів на розум та волю у правовому вимірі і формується авторська позиція щодо цієї проблеми. Розділ 2 “Моделі поведінки як прояв ставлення людини до права” присвячений докладному розгляду основних моделей поведінки людини, які розрізняються за критерієм ставлення людини до права.У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що знаходить свій вияв у здійсненні комплексного аналізу взаємозвязку і взаємовпливу розуму та волі як фундаментальних здатностей людини, які виражають природу права, виявляються в різних типах правової поведінки й обєктивуються у джерелах (формах) права. Систематизація історичної генези розуміння розуму та волі довела наявність двох основних підходів до права: раціоналістичного та волюнтаристичного, кожний з яких на сучасному рівні поглядів на право не може розглядатися відокремлено як достатня основа права. Залежно від критерію ставлення до права виокремлюються три моделі поведінки: автономна, яка орієнтована на право як універсальні правила поведінки, гетерономна, яка розглядає право як механізм реалізації особистих потреб, та девіантна, що направлена на задоволення власних інтересів, незважаючи на наявність суспільних обмежень, у в тому числі й права. Виведення провідних моделей поведінки дає змогу сформулювати мінімальний перелік принципів права, достатніх для ефективної правореалізації. Наявність автономної моделі поведінки показує необхідність принципу справедливості норми права та законодавства в цілому, наявність гетерономної - принципу структурованості норм, визначеності прав та обовязків, а наявність девіантної - принципу гарантування дотримання існуючих норм з використанням механізму санкцій за їх порушення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ