Розуміння та тлумачення в психоаналізі: філософсько-герменевтичний підхід - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. Н. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Юркевич Олена Миколаївна, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», завідувач кафедри логіки. Із дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н.Розвиток психоаналітичної методології відбувався як на тлі виникнення нових психоаналітичних шкіл, суперечки між якими щодо ідентифікації психоаналізу призвели до кризи всередині самого психоаналізу та зумовили пошук нових теоретичних обґрунтувань психоаналітичної методології, так і в колі феноменолого-екзистенційної, соціальної, структурної, герменевтичної концептуалізацій психоаналізу. філософський герменевтика психоаналіз теологічний Широке трактування несвідомого виводить психоаналіз на рівень міждисциплінарного знання, яке задає певний ракурс розгляду людського буття. Психоаналітична техніка представляє специфіку психоаналітичного процесу в тлумаченні та пошуку розуміння внутрішнього життя, що дало можливість трактувати психоаналіз як власне герменевтичну практику. Оформлення психоаналізу як герменевтики є на сьогодні актуальним завданням, розвязання якого дало б змогу збагатити і герменевтику, і психоаналіз, відкривши нові шляхи для досліджень. У текстах Рікера герменевтичність психоаналізу виводиться з інтерпретативної діяльності аналітика (Рікер говорить про психоаналіз як про вид герменевтичної практики), а для Габермаса психоаналіз як герменевтика слугує відновленню комунікації;Перший розділ «Психоаналіз: природничий та герменевтичний виміри» присвячено проблемі статусу психоаналізу серед дисциплін, що традиційно розподіляють за різними обєктами дослідження та різними методологіями на гуманітарні й природничі. Психоаналіз є дисципліною, що перебуває на межі двох протилежних методологій завдяки своєму внутрішньому складу, адже психоаналіз виступає водночас як психотерапія, як процес дослідження та як теоретичне вчення. Методологічний арсенал психоаналізу процесуально несуперечливо поєднує принципи, методи, моделі, методики, характерні для здобуття природознавчого та гуманітарного знання, що виводить психоаналіз за межі позитивістського бачення науки і, шляхом переосмислення ознак науковості, додаючи до традиційно наукових категорій такі ключові поняття, як «переживання», «вираження» й «розуміння», кваліфікує психоаналіз як науку і практику, що має виразні герменевтичні ознаки. Психоаналіз має основні зовнішні (формальні) ознаки науковості: раціоналізацію предмета дослідження з використанням каузальних способів пізнання, дослідження емпіричних фактів, пошук і визначення повторюваності фактів; використання методів спостереження, опису, моделювання, створення теоретичної термінології, умов верифікації фактів у перспективі встановлення істини тощо. «Філософсько-гуманітарні концептуалізації психоаналізу (феноменолого-екзистенційний, соціальний, структурний психоаналіз)» запропоновано для розгляду філософські концептуалізації психоаналізу, які формують певну філософську традицію щодо рефлексії психоаналізу і завдяки дослідженням індивідуального, соціального виміру буття людини, мовного опосередкування психоаналітичного процесу включають психоаналіз до циклу гуманітарних дисциплін.Запропоновано поглиблення філософської методології щодо психоаналізу: психоаналітичний процес актуалізується в теоретичних аспектах розуміння та інтерпретації. Оскільки основоположними для методології гуманітарних наук є поняття «переживання», «вираження», «розуміння», а обєктом - текст, то психоаналіз постає як фундаментальна гуманітарна наука, що відповідає за дослідження й розуміння «внутрішньої людини». При цьому психоаналіз має ознаки як природничої, так і гуманітарної науки. До зовнішніх (формальних) ознак науковості психоаналізу належать: раціоналізація предмета дослідження з використанням каузальних способів пізнання, дослідження емпіричних фактів, пошук і визначення повторюваності фактів, використання методів спостереження, опису, моделювання, створення теоретичної методології, умов верифікації фактів у перспективі встановлення істини тощо. Змістова специфіка психоаналітичної методології, на відміну від природознавчо орієнтованої епістемології, репрезентує субєкт-субєктне пізнавальне відношення, субєктивний характер предмета, легітимацію смислового значення, інтенціональний характер дослідження, субєктивацію досвіду історії життя, використання розуміння та інтерпретації тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ