Розширення Європейського Союзу: наслідки для постсоціалістичних та пострадянських країн - Курсовая работа

Посилена взаємозалежність інтересів субєктів міжнародних відносин в ХХІ столітті обумовлюють розширення європейського інтеграційного простору та надають реальних рис розбудові європейської архітектурної моделі, спрямованої на формування суцільної зони добробуту, стабільності і безпеки. Розширення Європейського Союзу в сучасній геополітиці сприймається як нагальна потреба у поширенні зони європейського контролю над визначальним геополітичним простором з поступовим набуттям суттєвих перспективних геоекономічних переваг. Останнє розширення Європейського Союзу стало однією з визначальних віх його розвитку, а також потужним чинником формування нового безпекового середовища в Європі. Інтеграція нових членів, з одного боку, створює бажані перспективи для ЄС в можливості обєднання всієї Європи в єдиних політичних та економічних межах. З іншого боку, цей процес супроводжується чисельними перешкодами та проблемами для самого ЄС, обумовленими такими грандіозними європейськими проектами як: введення єдиної валюти, формування спільної зовнішньої політики та політики у галузі безпеки, пошук моделі відносин з Росією тощо.Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи збільшилось до 27. Оптимісти-космополіти вважають, що розширення здійснюється в інтересах всієї Європи, на основі рівності і не повинне розглядатися як акт милості. Їх економіка отримає фінансові вливання, сучасні технології і нові професії, вигоди від встановлення єдиної валютної системи, допомогу відсталим районам, доступ на ринки ЄС і в перспективі єдину зовнішньо-торгівельну політику, а також зменшить небезпеку військових конфліктів в регіоні. У доповнення до очевидних переваг, які більшість країн Центральної та Східної Європи мали ще за довго до вступу як асоційовані члени, вже саме членство в ЄС стало важливим позитивним психологічним чинником як для країн Сходу, так і Заходу. Насправді, певною мірою обмежені з моменту формального членства нових держав, західні фірми відчули себе набагато більш вільно на фоні розуміння, що країни Центральної і Східної Європи тепер є повноцінними членами ЄС, з усіма відповідними правами та обовязками, особливо це відчутне на прикладі роботи засобів масової інформації, які перебудувалися набагато швидше за інші структури бізнесу і сьогодні вже практично повністю забезпечують інформацією весь новий європейський простір.Рішення щодо першого розширення було прийнято під час самміту в Гаазі 1 - 2 грудня 1969 р. Переговори щодо розширення Спільноти проходили в два етапи: перша половина 1970 р. Новим державам ЄС був призначений пятирічний перехідний період для пристосування національного законодавства до норм Спільнот, які виникають з членства. За підсумками чергового референдуму, що відбувся 12 червня 1975 року країна формально подала заявку на вступ до Європейської Спільноти. Саме ця Угода увійшла в історію ЄС як перший договір, укладений на той період Європейською Економічною Спільнотою з державою, що не входила до його членів, якими на той період були лише шість держав-засновників. Переговори щодо вступу Греції до ЄЕС продемонстрували ефективність класичного методу розширення, який базувався на вимогах насамперед виконання державами-кандидатами комунітарннх правил та принципів під час перехідного періоду.Відтоді вплив ЄС на нашу економіку та політику став ще більш потужним та безпосереднім, а Україна отримала шанс виходу на новий рівень співпраці з ним у рамках Європейської політики сусідства. Таке безпосереднє сусідство з Європейським Союзом, чиє значення у світовому розподілі праці, системі міжнародної торгівлі та політичній сфері після розширення безумовно зросло за рахунок центральноєвропейських країн, позначилось і на відносинах України з ЄС та іншими державами, і на її внутрішньополітичному та соціально-економічному розвитку. Сьогодні контакти Києва і Брюсселя перебувають у кризовій фазі, переважно через внутрішньополітичні події в Україні. Разом з тим, членство в ЄС центральноєвропейських країн, з якими Україна має міцні дружні стосунки, створить умови для розвитку нових, глибших форм співпраці із Союзом. Оскільки в разі обмеження руху через спільний кордон західні сусіди України також зазнають чималих втрат, зокрема матеріальних, можна сподіватися на їхню активну участь у пошуку рішень, прийнятних і для України, і для Євросоюзу.Правовою основою відносин Росії і ЄС залишається Угода про партнерство і співпрацю, яка набула чинності 1 грудня 1997р. Економічні відносини ЄС з Росією виходять з факту відмови Росії від використання формату ЄПС, який, на її погляд, означає переважне пристосування правової системи та інститутів РФ до відповідних інституцій ЄС, а не їх взаємну адаптацію. У Доповіді про перебіг реалізації спільних просторів (березень 2010р.) до вказаного переліку додані протекціоністські заходи, які Росія впроваджувала під час глобальної кризи (збільшення імпортних тарифів, дискримінаційні транспортні тарифи, експортні мита на сировину, нові барєри для імпорту лікарських препаратів тощо), су

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. РОЗШИРЕННЯ КОРДОНІВ ЄС: ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ, ЕТАПИ

1.1 Розширення ЄС як результат міжнародної інтеграції

1.2 Історичні причини та передумови розширення ЄС

1.3 Основні етапи розширення ЄС

РОЗДІЛ ІІ. РОЗШИРЕННЯ ЄС: НАСЛІДКИ ДЛЯ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ТА ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

2.1 Наслідки розширення кордонів ЄС для України

2.2 Політичні та економічні наслідки розширення ЄС для Російської Федерації

2.3 Румунія та розширення ЄС

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ