Розселення та облаштування гагаузів у Бессарабії - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділ національних меншин. Науковий керівник Панчук Май Іванович, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Офіційні опоненти: Макарчук Степан Арсенович, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка Терлюк Іван Ярославович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС УкраїниСучасний етап національно-політичного пробудження народів, створення нових постсоціалістичних держав, відродження державності України, пошук демократичних шляхів вирішення міжнаціональних проблем та зростання зацікавленості народів власною історією визначили особливу увагу до етнологічних досліджень, які за умовами тоталітарного режиму витіснялися з наукового життя й не були затребувані суспільною і повсякденною свідомістю людей. Чисельні підходи до питання про походження цього народу, висунуті протягом останніх 100 років як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, можна звести по суті до двох основних: гагаузи - це отуречені болгари чи народність, в етногенезі якої вирішальна роль належить тюркським племенам, які на початку другого тисячоліття кочували у Північно-Східній Болгарії. Всесоюзний перепис населення 1989 року засвідчав, що в Радянському Союзі проживало 197757 гагаузів, з них 153458 осіб - в Молдавській РСР (77,6%), 31967 - в Українській РСР (16,2%), 12332 - в інших республіках (6,2%). Закон “Про національні меншини в Україні” (1992 р.) гарантував гагаузам політичні, соціально-економічні та культурні права і свободи, захист і розвиток національної самосвідомості. Як і інші національні меншини України, гагаузи отримали право на національно-культурну автономію: вільне користування та навчання рідною мовою, задоволення потреб в національній літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і учбових закладів.Автор відтворив процес заселення краю, проаналізував національний склад жителів колоній у залежності від часу їх переселення в Бессарабію, охарактеризував господарське життя. Аналізуючи переселенський рух з-за Дунаю, автор, не виділяючи гагаузів із числа інших переселенців, розкриває соціально-економічний розвиток колоній з початку ХІХ століття до селянської реформи 60-х рр., показує, чому саме в цій частині Бессарабської області раніше і більш прискореними темпами, ніж у більшості інших її районів, відбувався перехід на капіталістичний шлях розвитку. У праці “Поселения, жилище и усадьба гагаузов Южной Бессарабии в ХІХ - начале ХХ вв.” М.В.Маруневич виявила характерні риси поселень гагаузів, а у монографії “Материальная культура гагаузов. Історіографічний аналіз засвідчує, що переважна кількість публікацій з історії та життєдіяльності гагаузького етносу носять етнографічний характер, переселенський рух і устрій гагаузів на землях Буджака, їх соціально-економічне, національно-культурне та духовне життя висвітлені фрагментарно, крім того більшость авторів не виділяють гагаузів із загальної маси переселенців та колоністів. Найвагомішою причиною еміграції гагаузів з Балканського півострова в Бессарабію була політика турецького уряду, соціально - політичного і національно - релігійного гноблення нетурецьких народів балканського півострову, безперервні російсько-турецькі війни, які проходили на гагаузьких землях та розоряли господарства, зумовлювали людські жертви.Більшість російських, а згодом і радянських авторів, не виділяли гагаузів з-поміж “задунайських переселенців”, перебільшували роль Росії, її адміністрації в процесі освоєння Буджаку, організації життєдіяльності колоній. Переселення гагаузів у Буджак було тривалим процесом, пройшло пять хронологічних періодів (1750-1791; 1806-1812; 1828-1829,1853-1856, 1877-1878 роки) і охоплює три географічні зони: Буджак, Подунав”я, Таврійську губернію. Найбільш масовий потік емігрантів з Балкан припадає на 1806-1812 рр., коли й була створена більшість гагаузьких сіл, а чисельність “задунайських переселенців” становила 24 тис. чоловік, у тому числі гагаузи 30%. Законодавчі акти регулювали юридичний статус гагаузьких колоністів, вони надавали колоністам право селитися на вільних державних землях, регламентували пільги та привілеї колоністів, а також звільняли від підпорядкування місцевій владі і найголовніше - забезпечили розповсюдження на гагаузів статусу іноземних колоністів. Загалом політика царизму щодо гагаузів передбачала наближення їх статусу, як і інших іноземних колоністів, до статусу державних селян і встановлення на півдні Бессарабії загальноросійської адміністративної системи урядування, підпорядкованої збереженню самодержавства та цілісності Російської імперії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ