Розподіл прибутку та дивідендна політика підприємства - Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Виконав студент групи О-2: Польовий Юліан МихайловичСтворення раціональних співвідношень під час розподілу прибутку за основними напрямами забезпечується головною пропорцією поділу на споживання і нагромадження, що зумовлює підвищення матеріальної зацікавленості, відповідальності та зростання економічної ефективності всіх сфер діяльності. До обєктивних належить зміна нормативно-правової бази відрахувань з прибутку за ставками оподаткування, зміна структури пільг в оподаткуванні, зміна граничних рівнів рентабельності при ціноутворенні. У процесі аналізу виявляють пропорції та тенденції розподілу прибутку, відхилення від планових показників утворення за рахунок прибутку спеціальних фондів тощо. Відхилення за статтями розподілу прибутку треба оцінювати за критеріями виконання фінансового плану з оцінкою можливих наслідків наповнення джерел фінансування різних соціально-економічних програм. У процесі аналізу розподілу прибутку іноді виконують аудиторські процедури, повязані з визначенням повноти формування прибутку до розподілу дотримання нормативно-правової бази та внутрішніх положень щодо цільового розподілу прибутку.Це важливий економічний важіль, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого субєкта ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, формами власності й організаційно-правовим статусом підприємства. Отриманий підприємством прибуток направляється на виплату податків та обовязкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розрахунок потреби в прибутках за напрямами його використання здійснюється за окремими елементами його складових:-фінансуванням розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);Перші виплачуються з чистого прибутку, другі - з нових емісій акцій. Привілейовані акції є фінансовими інструментами з фіксованим доходом, тому дивіденд не залежить від руху прибутку. Звичайні акції прямо визначаються розмірами чистого прибутку та його розподілом між корпорацією як юридичною особою й акціонерами (фізичними або юридичними особами). Дивіденди, що виплачуються за звичайними акціями у грошовій формі, можуть бути таких видів: · регулярні;Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і корпорацією. Його сутність полягає в тому, що капітальні проекти, які фінансуються за рахунок нерозподіленого прибутку, повинні приносити вищу ставку прибутку, ніж той капітал, котрий одержують акціонери у вигляді дивідендів. Річ у тім, що їм необхідно поєднати дві протилежні мотивації: акціонерів, що претендують на зростання дивідендів, і корпорації, які повинні забезпечити зростання прибутку та економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел, зокрема через реінвестування прибутку. Дивідендна політика, яку розробляють менеджери корпорації, передбачає досягнення певної рівноваги або поєднання інтересів корпорації та її акціонерів, що виражається у визначенні пропорцій між частинами прибутку, який не розподіляється і який розподіляється. Корпорація приймає рішення не знижувати частки дивідендів у чистому прибутку, а профінансувати ухвалений проект за рахунок випуску боргових зобовязань; у цьому випадку менеджери корпорації вважають можливим випустити акції.Тому, якщо слушне теоретичне припущення, що податки на приріст капіталу нижчі за особистий прибутковий податок, корпорація могла б успішно проводити політику тезаврації прибутку. Це означало б, що весь прибуток спрямовується на інвестиції в активи і в резервні фонди, тобто не розподіляється, а акціонери не одержують дивідендів. У результаті було б забезпечено зростання інвестицій з наступним збільшенням прибутку корпорації, що, у свою чергу, зумовило б підвищення ринкової вартості її акцій. Згідно з цією концепцією корпорація знижує ціну (cost) капіталу і максимізує його вартість (value) - оцінку капіталу.Лінтнер на підставі проведених інтервю з фінансовими менеджерами 28-ми компаній з питань дивідендної політики виявив основні напрями рішень щодо дивідендів. Менеджери вважають за краще змінювати коефіцієнт дивідендних виплат, а не визначати підвищення або зниження сум виплат. 2 Більшість менеджерів уважають, що норми дивідендних виплат повинні бути встановлені на певну перспективу.

План

Вступ

1. Розподіл та використання прибутку підприємства. Планування розподілу прибутку

2. Теорія дивідендної політики

2.1 Поняття «дивіденди»

2.2 Дивідендна політика

2.3 Теорії ММ (Міллера-Модільяні)

2.4 Концепція врахування податкової диференціації

2.5 Модель Дж. Лінтнера

Висновки

Список використаної літератури прибуток дивіденд податковий підприємство