Розгляд твору в контексті "драми абсурд" - Курсовая работа

Драматургія зламу ХІХ - ХХ століть засвідчила появу оригінальних літературних явищ, появу «новітньої драми» та «драми абсурду», до виникнення яких прислужилися соціополітичні зміни у Європі. "Нова драматургія", по суті, стала витворенням нової художньої метамови драматургічного мистецтва, сміливо підіймаючи гострі проблеми та відкрито апелюючи до інтелекту читача. Українська драматургія, яка довгий час штучно ігнорувалась, на зламі століть втягується в названі процеси, що характеризувалися зміною духовно-інтелектуальних і соціальних векторів в українському суспільстві загалом, і в мистецтві та літературі - зокрема. Розвиток української драматургії кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., виникнення та становлення у ній "нової драми" як явища, що вплинуло на кардинальну перебудову драматичного і театрального мистецтва, навряд чи можна розглядати адекватно поза європейським контекстом. Автори досліджень намагаються осягнути ідейно-естетичні пошуки Куліша у контексті української літератури, дати композиційно-структурний аналіз його драм, їх сценічну історію.Поняття «абсурд» виникло ще у ранніх грецьких філософів і означало в їх побудовах - логічний абсурд, тобто коли міркування призводить мислячу людину до очевидної нісенітниці або протиріччя. Абсурд найкраще передає екзистенційне переживання - відчуття «кінця світу», що цілком природно, бо тут замість порядку, погодження, затвердження, творення і сенсу бачиться безлад, відмова, заперечення, руйнування і нісенітниця. Оскільки спрямованість - це знак, який претендує на значення, а абсурд - завжди «творчість з нічого». Оскільки ми розглядаємо поняття «драма» і «абсурд» в контексті абсурдисткой реальності в зарубіжній літературі середини 20 століття, перейдемо безпосередньо до розкриття поняття «драми абсурду». Оскільки абсурд ми повязуємо з категорією неможливого, висвітливши помилкове через визнання його як істинного, то питання про співвідношення абсурду і ідеалу актуалізується, висуваючи суперечливі питання драматургії абсурду на перший план.На сторінках цієї пєси ми як раз і зустрічаємо вияви гротеску: внутрішні суперечності головного героя Малахія; конфлікт; образ Малахія; гротескно деформовані життєві явища. Також можемо відзначити парадокси, що трапляються у творі: прагнення Малахія переробити суспільний лад цілої держави та байдуже ставлення до власної сімї; поєднання непоєднуваного: християнської віри (яка засуджує насилля) і комуністичної ідеології (яка засуджує релігію); ідея оновлення України з духовним центром у Москві; божевільна людина з обєктивним сприйняттям дійсності; самотність завжди оточеного людьми Малахія. Досліджуючи фундаментальні риси «театру абсурду» у пєсі Миколи Куліша «Народний Малахій», ми торкнемося і другорядних виявів даної течії в досліджуваному творі: ідеї, проблеми, характеристики дій, образу героя та персонажів. Листоноша Малахій Стаканчик залишає свою сімю, задля того,щоб проповідувати свою «реформу людини». Саме цей конфлікт як вияв гротеску реалізується завдяки низці парадоксів: Малахій, людина, яка свято вірить у могутність комуністичної влади, підносить її до вершин справедливості й порядності.Розкрито сутність понять «драма абсурду» та «театр абсурду». Ми вдалися до послідовного та комплексного дослідження раніше науково не проштудійованих рис драматургії М.Куліша: до розгляду його драми у контексті «театру абсурду» як оригінального жанрового явища, визначили особливості української абсурдної драми. Визначено, що термін «театр абсурду» - найбільш значне явище театрального авангарду другої половини XX століття. Класичним періодом «театру абсурду» стали 50-і-початок 60-х років. Бунт авторів «театру абсурду» - це бунт проти будь-якого регламенту, проти «здорового глузду» й нормативності.