Розгляд проблем приватного та публічного права в рамках теорії держави і права - Курсовая работа

У теорії та практиці сучасної України, активно впроваджує інститути ринкової економіки, відроджується ідея поділу права на публічне і приватне. Поєднання норм публічного та приватного права, їх взаємне проникнення підвищують творчі можливості права, його ефективний вплив на економічні перетворення , прискорюють процес формування громадянського суспільства і правової держави. Розробка даної проблеми сприяє збагаченню і розвитку теорії права, поглиблення уявлень про право, його внутрішньої систематиці, формах і методах впливу права на суспільні відносини, посиленню його регулятивних можливостей в умовах реформування української державності. Актуальність роботи зумовлена ускладненням звязків і відносин соціуму , комплексний характер яких обєктивно вимагає інтеграції права в приватно-та публічно-правові блоки, що викликає потребу визначення нових граней спільності і відмінності галузей права для більш повного використання потенційних можливостей системи права в забезпеченні ефективної правової регламентації.У той же час різний праворозуміння та підходи до його систематизації, до визначення юрисдикції різних органів держави спонукають до поділу права на частини або розділи. Витоки розуміння права і його відмінності від закону, співвідношення права з суспільством , державою і особистістю можна знайти в працях давньогрецьких мислителів. Право , на їхню думку, первинне по відношенню до позитивного законодавству і встановлюється природою . У діалозі «Про закони» Цицерон, як і інші римські діячі, трактує закон як закладений у природі вищий розум , велячи робити те, що слід робити, і що забороняє протилежне. Нагадаємо, що сучасне поняття цивільного права не збігається з поняттям цивільного права в Римі.У російській праві зважаючи на його специфіки і помітного питомої ваги звичаїв і «общинного права» поділ на публічне і приватне право історично не було виражено так чітко, як в інших державах [3]. З іншого боку, правова охорона надається лише тим інтересам окремих осіб, які мають більш-менш загальне значення або тому, що вони спільні цілій групі осіб, наприклад охорона інтересів лікарів, або тому, що цей інтерес є інтерес хоча одного окремої особи, але займає в суспільстві таке становище, що його інтерес отримує загальне значення, наприклад інтереси монарха. «У публічному праві, - говорить Савіньї, - ціле є метою, а окрема людина займає другорядне становище, навпаки, у приватному праві окрема людина є метою, а ціле (держава ) - засобом». І дійсно, ця відмінність не може бути прийнято основою системи права, так як система передбачає класифікацію інститутів, а не тих форм, які може послідовно приймати один і той же інститут. Одні з них вважають, що підставою відмінності приватного та публічного права має бути визнано відмінність економічних, майнових інтересів та інтересів, які не мають економічного значення.З винаходом до результату Середніх століть друкарства і розвитком у вказаний період і пізніше машинного виробництва виникли умови для широкого тиражування творів літератури та деяких видів мистецтва, а також винаходів і товарних позначень [11]; дані обставини зумовили виникнення сукупності норм, що регулюють підстави виникнення та порядок здійснення відносяться до сфери приватного права виняткових прав на результати творчої діяльності , що отримала найменування «права інтелектуальної власності». Таким чином, замість формування змісту поняття «приватного права» необхідно сформувати зміст поняття «приватні правовідносини»; тоді зміст поняття «приватне право» буде визначатися сукупністю норм, що регулюють приватні правовідносини . Ця теза передбачає первинність суспільних відносин, що підлягають правовому регулюванню, в порівнянні з правовими нормами: останні виникають саме як засіб регулювання відомих відносин; дана теза більшою мірою вірний стосовно саме до приватних відносин, які «існують у суспільстві поза прямій залежності від їх регулювання нормами права », і в меншій мірі - стосовно публічним, бо на зорі держави останні дійсно виникали спонтанно і лише в міру розвитку суспільства піддавалися все більш скрупульозному правовому регулюванню, тоді як в умовах сучасної правової держави публічні відносини« можуть виступати тільки як правовідносини »[ 12]. Дана область виключає як добровільність (хоча і меншою мірою для однієї із сторін правовідносини) набрання ставлення, так і можливість вільного визначення його змісту; такі правовідносини припускають одностороннє владне вплив одного з учасників відносини на іншого, що обумовлює можливість зловживання з боку уповноваженої особи і, як наслідок, необхідність скрупульозної законодавчої регламентації всіх мислимих нюансів розвитку відносин з вичерпним визначенням прав і обовязків обох сторін, бо в публічних відносинах реалізується (в окремих випадках - поряд з індивідуальними інтересами одного або кількох його учасників) публічний інтерес, певний Ю. А.

Зміст

Вступ

I. Приватне і публічне право : з історії становлення та розвитку

1.1 Становлення та розвиток приватного та публічного права в зарубіжних країнах

1.2 Становлення та розвиток приватного та публічного права в Росії

1.3 Критерії розмежування та взаємодії приватного та публічного права

II. Приватне і публічне право у системі Російської Федерації

2.1 Галузі і правові блоки в системі права України : основи класифікації і взаємозвязку

2.2 Міжнародне публічне і приватне право у правовій системі Росії

Висновок

Список літератури