Російська православна церква в радянській Україні у 20 – 30-х рр. ХХ ст.: інституційний розкол та міжконфесійні відносини - Автореферат

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукРоботу виконано на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Казьмирчук Григорій Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Даниленко Віктор Михайлович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст. доктор історичних наук, доцент Ігнатуша Олександр Миколайович, Запорізький національний університет, професор кафедри історії України доктор історичних наук, доцент Михайлуца Микола Іванович, Одеський морський національний університет, завідувач кафедри українознавстваГлибокий і вдумливий аналіз становища церкви за радянських часів дозволить відшукати шляхи виходу із складної релігійної ситуації, що склалась в Україні у 1990-х роках і триває до сьогодні. Досягнення в Україні на початку 1990-х років реальної свободи віросповідань та будівництво незалежної демократичної держави привели до активізації вивчення релігійних рухів, різних течій православя й державно-церковних відносин у вітчизняній і зарубіжній історіографії. Дослідження виконано в рамках науково-дослідної роботи історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Історія формування і розвитку Української держави» (державний реєстраційний номер № 01 БФ046-01). Мета дисертації полягає у тому, щоб всебічно висвітлити процес виникнення, розвитку та занепаду нових рухів в РПЦ на території України, зясувати причини їх появи та визначити наслідки для подальшого розвитку православя в Україні, для чого визначаються основні завдання дослідження: а) зясувати стан розробки проблеми та рівень її наукового осмислення, узагальнити історіографічні надбання, оцінити джерельну базу; висвітлено історію Істинно-православної церкви в Україні 1930-х років, визначені основні центри, провідних діячів, репресії каральних органів проти духовенства та віруючих. подальший розвиток дістали: - комплексного вивчення зазнала історія Соборно-єпископської церкви та її попередниці - БОПУПАЦ: проаналізовані передумови та причини їх виникнення, ідеологічна основа та генетична спадкоємність із РПЦ;Отже, оглядове вивчення здобутків світської та церковної історіографії СРСР дає можливість визначити її загальні риси, а саме: антирелігійну спрямованість розробок, де діяльність РПЦ розцінюється з позиції негативу; усі роботи виконувалися на матеріалах центральних регіонів РСФРР, а події на українських територіях обходили стороною. В останні десятиліття у звязку з демократичними процесами на пострадянському просторі та новим церковними розколами (в Російській Федерації вийшла із підпілля Істинно-православна церква, зявилися парафії закордонної РПЦ, в Україні відродилися УАПЦ та ІПЦ, зявився Київський Патріархат) знову зявився інтерес до історії церковних рухів, як обновленського, так і автокефального характеру. Загалом можна виділити такі характерні риси російської історіографії досліджуваних нами питань: розгляд розколу переважно у світлі державно-церковних відносин через зосередження дослідників саме на проблемі державної політики щодо РПЦ; брак ґрунтовних робіт з історії окремих конфесійних груп та течій; розмаїття концептуальних підходів; вплив на світську науку православної церковної традиції; відсутність інтересу до подій, що відбувалися на теренах України і, як результат, помилковість низки висновків про республіканські масштаби поширення розколу. Загалом, підсумовуючи досягнення першого періоду, можна підкреслити, що саме в цей час було започатковано американську історіографію розколу РПЦ 1920-1930-х років, відбувалося накопичення фактологічного матеріалу, особливо у сфері дослідження Синодальної церкви та Московського патріархату, було розроблено низку важливих та, як підтверджує сучасна історіографія, досить вірних тез та висновків. У той же час розкол РПЦ підштовхнув антиклерикальні настрої українських віруючих, що дало змогу без особливих масових виступів провести кампанію знищення церков 1929-1930 років, закрити 99,9% церков протягом 1930-х років і в подальшому здійснити офіційну атеїзацію населення, коли значна частина мирян ставилася до церкви ззовні досить байдуже.Зокрема розгляд розколу здійснюється переважно у світлі державно-церковних відносин через зосередження дослідників саме на проблемі державної політики щодо РПЦ; спостерігається брак ґрунтовних робіт з історії окремих конфесійних груп та течій; наявне розмаїття концептуальних підходів та вплив на світську науку православної церковної традиції.

2. Основний зміст дисертації