Російська держава в період кризи кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. - Дипломная работа

Подолання феодальної роздробленості дало можливість росіянам скинути монголо-татарське ярмо й відродити незалежну державу. Саме ця сторінка історії Росії показує, що далеко не все вирішують королі, царі та полководці, в даному випадку народ відіграв вирішальну роль у визволенні своєї держави від іноземних загарбників, виявивши свою стійкість, відданість справі і любов до рідної землі. В праці "Борис Годунов" автор подає відомості про походження роду цього історичного діяча, дає характеристику його правління, розкриває передумови кризи російської держави, дає оцінку його політики та окреслює наслідки його царювання. У своїй монографії "Россия на кануне "смутного времени" автор визначає передумови кризи Російської держави кінця XVI ст., змальовує головні історичні події цього періоду, суспільні зміни, економічні перетворення, народне невдоволення тодішньою царською політикою і дає опис часу царювання Федора Івановича та Бориса Годунова. У вступі автор дає історіографічний опис з даної проблеми, описує те, як змінювалися погляди на дослідження цього періоду в деяких авторів, які займалися дослідженням цієї теми.У ці роки надзвичайно загострилася боротьба селян і холопів проти феодальної експлуатації, у цю боротьбу були включені всіх верстви населення, коли господарсько-економічна криза, голод і неврожаї, здавалося, зовсім знесилили молоду державу, що усього лише за кілька десятиліть до цього дивувала й лякала Європу надзвичайно швидким ростом своєї могутності. От чому протягом одного тільки XVI сторіччя Російській державі довелося вести три війни зі Швецією й шість воєн з Литвою, Лівонією й Польщею, так що на один мирний рік доводився один рік війни. Лівонська війна, яка розпочалась в 1558 р., велась проти потужної коаліції - Литви, Лівонії, Швеції й Польщі, в умовах найжорстокішої й завзятої боротьби усередині країни з боярськими змовами й зрадами, спрямованими на ослаблення самодержавства й відновлення порядків періоду феодальної роздробленості, закінчилася встановленням перемиря в 1582р. з Польщею й в 1583р. зі Швецією. Селяни, змушені були віддавати тепер, в 70-ті роки, за один рік стільки, скільки раніше вони виплачували протягом десяти років. Вербуючи війська в Польщі, самозванець одночасно розсилав через своїх агентів листи і грамоти в Московську державу в кожне місто, всім боярам, окольничим, дворянам, торговцям і чорним людям, призиваючи їх "від зрадника Бориса Годунова відректися" і цілувати йому хрест, обіцяючи при цьому, що нікого не буде карати за службу Годунову, що боярам подарує старі вотчини, дворянам і приказним людям буде робити милості, а торговельним людям і всьому населенню надасть пільги й зменшить митах і податі.Через три дні після загибелі Лжедмитрія царем був "вибраний" родовитий боярин князь Василь Іванович Шуйський (додаток 6), ватажок боярської московської знаті. Вся внутрішня політика Шуйського була спрямована не тільки проти селян і холопів, вона була не просто кріпосницькою, вона безумовно в найвищому ступені різко погіршила положення селянства. Тульські служиві люди, яких вів Істома Пашков, і рязанські дворяни під проводом Прокопія Ляпунова примкнули до Болотнікова вже під самою Москвою, що виявилася оточеною щільним кільцем повсталих. Лжедмитрій II (додаток 7) підійшов до Москви й зайняв Тушино, в 17 верствах від Москви по Волоколамській дорозі, звідки йшов зручний шлях у Польщу. Коли Лжедмитрій II став табором під Москвою й становище царя Василія похитнулось, в Тушино до польського ставленика потягнулися незадоволені Шуйським бояри: Іван Микитович Романов і глава роду Романових митрополит Філарет, що одержав у Тушину сан патріарха Московського, князі Дмитро Трубецький і Ю.Був організований напад і на Пожарського в Зарайську, але воєвода, незважаючи на малі сили, відбився й очистив Рязанську землю від зрадників. Коли в грудні 1610р. тушинський злодій був убитий і в Рязань потрапила перша грамота Гермогена із закликом іти звільняти Москву від поляків та литовців і російських зрадників, Ляпунов негайно підняв повстання. Із цим підступним ворогом, підпалившим Москву, довго боровся Пожарський, що не пускав поляків і німців у Біле місто, зміцнившись біля свого двору на Лубянці. Москва горіла три дні, від зарева було видно, як удень; коли пожежа затихала, поляки знову підпалювали. Але за соціальним своїм складом це ополчення відрізнялося від дружин, що боролися з поляками в 1609 р.: у ньому було мало вільних селян півночі, зате багато козаків і дворян.Так російський народ, пройнятий любовю до батьківщини, знайшов у собі достатньо енергії, сил і мужності, щоб без сторонньої допомоги, силами народного ополчення під керівництвом Мініна й Пожарського вигнати загарбників з російської столиці. Очищення Москви було катастрофою всіх загарбницьких планів польської шляхти, єзуїтів і короля Сигізмунда. Цей народний подвиг був зроблений рядовими служивими й посадскими людьми, селянами й холопами. Дворянство дало країні Дмитра Пожарського й Прокопія Л

Зміст

Вступ

Розділ І. Передумови та причини кризи російської державності на рубежі XVI -XVII століть.

І.1. Перша польсько-шляхетська інтервенція. Лжедмитрій І.

Розділ ІІ. Початок масового народного руху в Росії.

ІІ.1. Друга польсько-литовська та шведська інтервенція, занепад російської держави.

Розділ ІІІ. Патріотичний підйом та розгортання національно-визвольного руху російського народу.

ІІІ.1 Друге ополчення. Ілля Мінін та Дмитрій Пожарський.

Висновки

Список використаних джерел та літератури