Романи Юрія Хорунжого і українська історико-біографічна проза 60–90-х років ХХ ст. - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі української літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Міністерства освіти і науки України. Наукові керівники - дійсний член АПН України, доктор філологічних наук, професор Хропко Петро Панасович доктор філологічних наук, професор Гуляк Анатолій Борисович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри української літератури ХХ ст. Захист відбудеться “02” грудня 2003 року о 16.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М.П. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Усвідомлення величі своєї нації, шляхів здобуття незалежності, формування громадянської позиції неможливе без осягнення ролі знакових постатей української історії, життя і творчість яких були спрямовані на втілення державотворчої ідеї в політиці, науці, культурі тощо. Таке розуміння властиве українській історико-біографічній прозі, хоч за рівнем художнього осмислення й відтворення образів видатних представників минулого ці твори й не дорівнюють доробку таких метрів художньої біографії, як Р. Серед мистецької спадщини письменників - творців вітчизняного художнього життєпису - варто виділити, з огляду на рівень творчих здобутків, доробок Юрія Хорунжого (нар. 1937 р.), автора циклу історико-біографічних романів та повістей (“Чуєш, брате мій” (1982), “Борвій” (1987), “Людям мила” (1993), “Злет і заземлення Григорія Полетики” (1994), “Любов маєш - маєш згоду” (1997), “Вірую” (1999, 2001). Хорунжого; зясувати типологічні особливості жанрово-композиційної природи романів письменника, їхні поетикальні домінанти, способи моделювання образної системи його історико-біографічної романістики; визначити місце і значення романів письменника в літературному процесі 60-90-х років ХХ ст.У першому розділі “Еволюція жанрово-композиційних модифікацій історико-біографічної прози Юрія Хорунжого” на основі аналізу й синтезу напрацювань попередників окреслено жанрові константи та їх моделі в історико-біографічній прозі; обґрунтовано вживання таких термінів, як “художня біографія”, “художній життєпис”, “історико-біографічна проза”, “історико-біографічний роман, повість, оповідання”. Аналіз цього твору в порівнянні з історико-біографічною повістю “Людям мила”, у центрі якої образ Людмили Старицької-Черняхівської, дав змогу простежити мистецьку еволюцію Ю. Хорунжий повніше зреалізував у художніх біографіях Івана Мазепи (“Любов маєш - маєш згоду”), Григорія Полетики (“Злет і заземлення Григорія Полетики”), Михайла Грушевського (“Вірую”). На відміну від роману “Четвертий вимір” (1984) Р.Іваничука, побудованого у формі сповіді-монологу, автор “Вірую” подав складнішу композиційну модифікацію - сповідь-діалог. Так, у прямому способі запропоновано виділяти такі: документ зберігає формальну завершеність, використовується у своєму первинному вигляді (лист як лист, протокол як протокол); документ може бути основою, матеріалом твору, на який постійно посилаються (він не цитується, а згадується, переказується, при цьому втрачає свою зовнішню формальну визначеність) (“Борвій”, “Злет і заземлення Григорія Полетики”).

Основний зміст роботи