Роман Італо Кальвіно "Якщо однієї зимової ночі подорожній" як гіпертекст - Дипломная работа

Фігура Італо Кальвіно займає провідне місце в італійській прозі ХХ століття завдяки майстерності і різноманіттю форм художнього оповідання. Його творчість з часом зазнає значні зміни: перші твори Кальвіно повязані з неореалізмом, а останні відмічені впливом постструктуралізму і упереджають певні риси постмодернізму. В усіх жанрах і областях літератури, будь то казка, фольклорна традиція, роботи по лінгвістиці і семіології або екскурси в точні науки, Кальвіно завжди знаходить можливість розміркувати над людською долею, над таємницями буття, не впадаючи при цьому ні в абстракцію, ні в озлоблення проти навколишнього світу. Проблемою гіпертексту та особливостей постмодернізму в літературі, зокрема у творчості Італо Кальвіно, займалися І. У пізній період своєї творчості Італо Кальвіно вдавався до літературного прийому гіпертексту, написав твори «Незримі міста», «Замок схрещених доль» та «Якщо одної зимової ночі подорожній…», створивши інтертекстуальний звязок між цими творами.На сайті «Електронний лабіринт» - одному з кращих сайтів, присвячених теорії гіпертексту, - дається, на нашу думку, найбільш повне й універсальне визначення: «Гіпертекст - це подання інформації як повязаної мережі гнізд, в яких читачі вільні прокладати шлях нелінійним чином. Гіпертекст ми можемо зустрічати будь де: у компютерних технологіях, в літературі, у прикладному мистецтві тощо. Руднєв: «Гіпертекст - це текст, влаштований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, одночасно складаючи єдність і велику кількість текстів. Тим часом основна його властивість була сформульована вперше ще в 60-ті роки, задовго до появи текстових процесорів і тим більше Інтернету, програмістом і філософом Теодором Нельсоном (Theodor Nelson): «Головною характерною рисою гіпертексту є відсутність безперервності - стрибок: несподіване переміщення позиції користувача у тексті» [41, с. Ролан Барт визначає свій ідеальний текст-лист наступним чином: «Такий ідеальний текст пронизаний мережею незліченних внутрішніх ходів, які переплітаються між собою і не мають один над одним влади; він являє собою галактику значущих елементів, і в нього немає початку; в нього можна вступити через безліч входів, жоден з яких не можна визнати головним; низка кодів, які цей текст мобілізує, губиться десь у нескінченності, їх «не можна розвязати» (їхній зміст не підпорядкований принципом розвязності, так що будь-яке рішення буде випадковим, як при кидку гральних кісток); цим суто множинним текстом здатні заволодіти різні смислові системи, однак їх коло не замкнутие, бо міра таких систем - нескінченність самої мови» [2, с.У 1967 році Кальвіно писав: «У способі бачення світу сьогоднішньою культурою існує тенденція, що виявляється одночасно з усіх сторін: світ, у різних своїх проявах бачиться завжди більш дискретним, ніж безперервним» [29, с. Чи то Марко і Хан уявляють собі інший світ, щоб їм було про що розмовляти, чи то вони уявляють собі ці розмови, не перериваючи своїх звичних занять (Марко - у поїздках по ярмарках з мішками перцю, Хан - підскакуючи на чолі своїх армій), чи то вони уявили і самі себе: Кубла-Хан: «Можливо, цей наш діалог ведуть два халамидника з кличками Кубла-Хан і Марко Поло, які риються на смітнику, розбираючи залозки, ганчіря і шматки паперу, і, спянівши від кількох ковтків паршивенького вина, бачать, як навколо них виблискують всі скарби Сходу». Наявність таких прихованих внутрішніх звязків, що активізується читачем і активізують його самого, перетворюють його майже в співавтора, - принциповий момент, що відокремлює роман «Незримі міста» від авантюрних романів XVII-XVIII століття, або від давньогрецького роману, теж складаються з набору мало повязаних одна з іншою пригод, і де вектор часу теж вкрай умовний: протягом товстого роману герой-авантюрист однаково сильний, спритний і невтомний на вигадки, а закохані, розлучившись, пройшовши через безліч вельми тривалих перипетій, начебто рабства у піратів, і знову зустрівшись, виявляються всі такими ж молодими і пристрасно кохають одне одного, як на початку. Пронизує книгу ідея нереального минулого і множини майбутнього, яка знаходить своє відображення в діалозі Марко і Хана, явно перегукується з борхесовським «Садом розбіжних стежок»: «Марко вїжджає в місто, й він відчуває себе на місці людини, що живе своїм життям, яке могло би бути його власним; на місці цієї людини зараз міг би бути він, якби колись, давним-давно, зупинився, або коли, давним-давно, на перехресті, повернув би в інший бік, і після довгого шляху все б прийшло до того, що він виявив би себе на місці цієї людини на цій площі. Знаходить своє словесне вираження у тексті роману і відчутна в багатьох оповіданнях про міста концепція «заміни цивілізації знака цивілізацією образу»: «Нещодавно прибувши і зовсім не знаючи мов Сходу, Марко Поло не міг висловлюватися інакше, ніж кривляннями, стрибками, криками радості чи жаху, звіриним гарчанням і виттям, або предметами, які витягали з його перекидних торб: піря страуса, духові трубки, кварци, і

Зміст

Вступ

Розділ 1. Гіпертекст як літературознавча категорія

Розділ 2. Гіпертекстуальність та інтертекстуальність у творчості Італо Кальвіно на прикладі романів «Замок схрещених доль» та «Незримі міста»

Розділ 3. «Якщо однієї зимової ночі подорожній» як роман-гіпертекст

Розділ 4. Методика вивчення роману «Якщо однієї зимової ночі подорожній…» у школі

4.1 Факультатив як форма організації позакласної роботи із зарубіжної літератури

4.2 Конспект факультативного заходу: «Гіпертекстуальність у романі Італо Кальвіно «Якщо однієї зимової ночі подорожній…»

4.3. Конспект факультативного заходу «Гіпертекстуальність в романі Італо Кальвіно «Якщо одної зимової ночі подорожній…»

Висновки

Список використаних джерел