Почавши свою кар"єру генеральним писарем за Богдана Хмельницького, Виговський користувався повною підтримкою гетьмана. Честолюбивий, він, проте, своїх планів не виносив на люди. Він уміло розпалює пристрасті хворого Хмельницького.
Левицький, працями якого Нечуй-Левицький користувався при написанні попереднього роману, висловлював претензії щодо «пониженого» тлумачення головного героя твору. Грушевському 26 листопада 1898 р., Нечуй-Левицький із цього приводу зазначив: «Тим часом, на мій погляд, Орест Левицький без міри піднімає його (тобто Виговського) вгору до небес, на що він не заслуговує, і пише до мене, що усі ті, котрі ставали йому в опозицію, себто мої повістярські герої, «люди неможливі». Цікаво, що далі Нечуй-Левицький порівнює демократичний уклад у Гетьманщині (аж до часів Апостола і Розумовського) із конституційним укладом у Норвегії, Швейцарії, США XIX ст. і вважає, що старшина, коли «почала добиватись дворянства, вже московського, потопила демократичний лад «ради свого «лакомства поганого», само по собі закуплена «панщиною» селян». На відміну від ранньої соціально-побутової прози Нечуя-Левицького, де людина перевірялась на життєву міцність соціальним лихом, замахом на її свободу тощо, роман «Гетьман Іван Виговський» був своєрідним художнім полотном, де герої випробовувались владою, багатством. Вибудовуючи традиційно-біографічний сюжет на широко відомому історичному матеріалі, Нечуй-Левицький показує свого героя в різних життєвих ситуаціях - серед духовенства і генеральної старшини, в оточенні своєї сімї і у спілкуванні з родиною покійного Хмельницького, на козацьких радах і під час дипломатичних потайних розмов.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
