Визначення факторів, які сприяють розповсюдженню ядерної зброї в регіоні Близького та Середнього Сходу, а також встановленню їхнього впливу на регіональну систему безпеки. Можливі сценарії розвитку міжнародної кризи, викликаної ядерною програмою Ірану.
Сучасний режим нерозповсюдження ядерної зброї переживає значну кризу. З часу підписання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї кількість де-факто ядерних країн майже подвоїлась (за рахунок Ізраїлю, Індії, Пакистану та КНДР), ще декілька країн мають технології для створення ядерної зброї. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: Дослідити на теоретичному рівні дестабілізуючий вплив ядерної зброї на постбіполярну міжнародну систем. Оскільки існують суперечності стосовно визначення меж регіону Близького та Середнього Сходу, в дослідженні використовується підхід, запропонований експертами МАГАТЕ (з питання створення безядерної зони), відповідно до якого регіон включає територію від Марокко на заході до Ірану на сході, та від Сирії на півночі до Ємену на півдні. Через обмеженість обсягу дослідження та мирний характер ядерних програм країн регіону, головна увага у дослідженні надавалася ядерним програмам Ізраїлю та Ірану.Спонуканням до війни для будь-якої держави є вірогідність, що вона може досягти перемоги у війні, зазнавши втрат, які будуть значно меншими за виграш. Прихильники стабілізаційної ролі ядерної зброї виходять з того, що ядерна зброя придатна лише для стримування, а її застосування є практично неможливим, тобто їхні погляди ґрунтуються на теоріях стримування та раціонального вибору [4]. Для існування режиму стримування необхідним є виконання трьох вимог: 1) країна, яка володіє ядерною зброєю, не повинна проводити превентивну війну в період, коли інша країна вже розробляє, проте ще не створила ядерну зброю; 2) країни повинні мати такі ядерні арсенали, щоб бути здатними нанести гарантований удар у відповідь на ядерну атаку; 3) країни повинні належним чином забезпечувати контроль за своїми ядерними арсеналами, щоб унеможливити несанкціоноване або випадкове використання ядерної зброї [1]. В ідеалі ядерне стримування означає, що ядерна зброя є не засобом ведення війни, а політичним інструментом, який перед усім гарантує, що ядерна зброя не буде застосована на практиці ні в якості навмисного нападу, ні як результат ескалації неядерного конфлікту між ядерними державами. Окрім того, що у такій ситуації режим нерозповсюдження спіткає значна криза (фактично вона вже почалася після північнокорейських ядерних випробувань у листопаді 2006 року), по відношенню до таких держав будь-які силові акції будуть неможливі, бо в таких режимах «екзистенційна» загроза державі буде замінена на виживання власне тоталітарного режиму, а значить керівництво такої країни може піти на застосування ядерної зброї в разі спроби будь-якої держави насильницьким шляхом змінити режим такої країни-вигнанця.Іранські дослідження у ядерній сфері розпочалися ще у 1957 році угодою зі Сполученими Штатами про співпрацю у мирному використанні атомної енергії в рамках американської програми «Атоми для миру». Програма передбачала допомогу СІЛА Ірану в розвитку ядерної енергетики шляхом поставок ядерних установок та обладнання, а також підготовку спеціалістів в цій галузі в обмін на право моніторингу та інспектування відповідних обєктів для перевірки їх використання виключно в мирних цілях. З початку 1970-х років в Ірані було прийнято програму диверсифікації енергетичного комплексу, пріорітнетним напрямком якої став розвиток атомної енергетики. За прогнозами МАГ ATE 1974 року Іран повинен був щорічно вводити в експлуатацію по одному енергореактору на рік, а у 1988-90 роках по 2 енергоблоки із виходом на сукупну потужність атомної енергетики в 1990 в розмірі 10 ГВТ. В 1978 році у звязку зі значним дефіцитом бюджету Ірану було переглянуто програму диверсифікації енергетичної бази, був введений мораторій на укладання угод про будівництво АЕС на додаток до підписаних раніше угод про будівництво двох реакторів Францією та двох - Німеччиною.В той же час, нова демократична адміністрація США, враховуючи і так нелегку ситуацію, в якій вона прийшла до влади (економічна криза, необхідність виведення американських військ з Іраку), буде прагнути вирішити іранську ядерну кризу. На нашу думку, вірогідними сценаріями розвитку іранської ядерної кризи є: 1) «капітуляція» та прийняття обмеженого збагачення урану; 2) застосування методу «батога і пряника» для переконання Ірану відмовитися від виробництва ядерного палива; 3) військова операція проти іранських ядерних та, можливо, військових обєктів; 4) зміна режиму в Ірані; 5) реалізація 1 або 2 сценарію у поєднанні із посиленням стримування. Прихильники цього варіанту вважають, що крім пілотного реактору у Ірану не буде секретної програми, що дозволить його контролювати за допомогою інспекцій та моніторингу. До того ж, якщо Іран продовжить збагачувати уран, для США, ЄС чи будь-кого з переговірників буде абсурдним ще й пропонувати співпрацю у ядерній сфері, економічну допомогу, встановлення дипломатичних звязків чи інші поступки. Однак, враховуючи розкол у РБ по цьому питанню (Росія та КНР не підуть на жорсткі санкції проти Ірану через економічну зацікавленість та бажання «вибити» США з
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕВОЛЮЦІЯ РОЛІ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ У ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД
1.1 Дестабілізуюча роль ядерної зброї
1.2 Сучасні підходи до розуміння концепту «ядерна стабільність»
РОЗДІЛ II. ІРАН ЯК ДЕСТАБІЛІЗУЮЧИЙ ЧИННИК У
БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ
2.1 Етапи розвитку ядерної програми Ірану
2.2 Перспективи вирішення іранської ядерної кризи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
