Роль української греко-католицької церкви у формуванні галицького консерватизму 1900-1939 рр. - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукСаме національна самосвідомість є запорукою оптимального функціонування нації, яка значною мірою спирається на консервативні, духовні та суспільно-політичні традиції. Консерватизм відігравав визначну роль в збереженні української національної ідентичності на західноукраїнських землях, процесі державотворення. В системі українського консерватизму в Галичині визначне місце належить греко-католицькій церкві, яка демонструвала власну структуровану організацію, опертя на державницькі традиції, пропагувала соборність Української держави. Меті роботи підпорядковані наступні дослідницькі завдання: - розкрити взаємозвязки між консервативним напрямком в українському політикумі та греко-католицькою церквою в контексті загальних змін у соціально-політичному та духовному житті Галичини 1900-1939 рр.; З цією подією повязано початок нового етапу в історії української греко-католицької церкви, який характеризується активізацією її впливу на формування національно-традиціоналістського світогляду у галицькому суспільстві, а також створення українських політичних (громадських за формою та декларованими цілями, політичними за фактичним змістом і спрямуванням діяльності) структур консервативного спрямування.Вказані ідеологи і дослідники визначають наступні риси християнсько-консервативної ідеології: засади християнської релігії та християнської етики домінують над інтересами держави та нації; термін „християнський” розглядається з історично-регіональної позиції, тобто пропонується православя (як провідний релігійний чинник) для східноукраїнських земель і греко-католицизм для західноукраїнських земель; гуманістичне ставлення до особи, яка розглядається як екзистенційна вартість; критичне ставлення до ліворадикальних та ліберальних суспільно-політичних рухів; запровадження державного регулювання економікою. Лисяк-Рудницький у своїх публікаціях розкрив сутність українського консервативного руху, його специфічні риси, дав характеристику його діячам, підкресливши вплив гетьманської ідеології на представників українських клерикально-консервативних кіл, визначив місце клерикальних організацій в українському суспільно-політичному русі. Радянська історіографія тенденційно висвітлювала суспільно-політичні процеси в Галичині, зокрема, замовчувалась або фальсифікувалась діяльність католицько-консервативних організацій, не виділялись напрямки католицько-консервативного руху. Історії УГКЦ, ролі греко-католицького духовенства у вирішенні суспільно-політичних проблем та його участі в українському національно-визвольному русі Східної Галичини у міжвоєнний період присвятили свої розвідки В. У праці „Релігія і церква в історії України” В.Липинський стверджував, що релігійна ідея допоможе українцям обєднатись на шляху створення та зміцнення держави, у якій всі релігії і церковні організації мають бути рівноправними, а потрясіння на релігійному ґрунті невідворотно призведуть до розколу української нації.Уся сукупність фактичних даних переконливо підтверджує висновок про те, що на початку ХХ ст. в Галичині Українська греко-католицька церква, проголошуючи своє невтручання у політичний процес, опосередковано і безпосередньо суттєво впливала на перебіг історичних подій через участь у громадському житті, діяльність політичних партій, навчальних закладів, кооперативні, культурні, просвітницькі організації й пресу. УГКЦ давала морально-релігійну оцінку політичним діям, устрою держави, її соціальній спрямованості, діяльності її владних структур і тим самим обґрунтовувала свою участь у політиці. У світлі цих тверджень визначалася система взаємин між державою і церквою: світська влада обмежує і контролює церкву і одночасно має квазірелігійний характер. За умов повного відокремлення церкви від держави, яка утворена і керує громадянами виходячи з раціональних та матеріальних засад, політики не визнають ніяких авторитетів, і, використовуючи демагогію, популізм та пропаганду, отримують прихильність більшості. Основою взаємовідносин релігії і політики, церкви і держави, громадянства і влади, була обмежуюча і контролююча сила громадської моралі, яку застосовує духовна влада по відношенню до світської.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ