Роль та місце 13С-метацетинового дихального тесту в діагностиці хронічних дифузних захворювань печінки - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ РОЛЬ ТА МІСЦЕ 13 С-МЕТАЦЕТИНОВОГО ДИХАЛЬНОГО ТЕСТУ В ДІАГНОСТИЦІ ХРОНІЧНИХ ДИФУЗНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ПЕЧІНКИНауковий керівник доктор медичних наук, професор Передерій В?ячеслав Григорович, Національний медичний університет ім. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович, Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри госпітальної терапії №2 доктор медичних наук, професор Громашевська Любов Леонтіївна, Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного медичного університету ім.Вважається, що у середньому від 15 до 30% всього населення планети страждає протягом свого життя патологією печінки, і захворюваність має стійку тенденцію до зростання. Приблизно у 25% людей, які зловживають алкоголем, знаходять жировий стеатоз, у 25% - гепатит та у 25% - цироз печінки ЦП (Sh.Sherlock, 2002). діагностика дифузний захворювання печінка Однак частіше ознаки, які вказують на ураження печінки бувають стертими, а дані лабораторних методів досліджень не дають повної оцінки ступеню важкості захворювання, не можуть оцінити характер перебігу та прогнозування хвороби. Серед сучасних методів діагностики інформативним є гістологічне дослідження пунктатів печінки, але цей метод, відноситься до інвазивних, в той же час дає велику кількість хибних результатів та має певні недоліки: можливі тяжкі наслідки під час проведення процедури, тривалий час отримання результатів дослідження, певні протипоказання до проведення та високу вартість (С.Д.Подимова, 1999). Дисертаційна робота є частиною НДР № 0100U002638 “Удосконалення діагностики, лікування та профілактики захворювань травного каналу, печінки та підшлункової залози”, що виконується кафедрою факультетської терапії №1 Національного медичного університету ім.Діагноз стеатозу у хворих I групи був підтверджений на підставі клінічних даних, УЗД, біохімічного дослідження сироватки крові, ІФА для виключення вірусної етіології. Серед обстежених хворих на ХДЗП переважали чоловіки, хворі, вік яких в середньому становив 45 років; серед етіологічних чинників переважну долю становила алкогольна інтоксикація і порушення обміну (відповідно - 52 (37%) і 33 (23%)). Для вивчення діагностичних можливостей МДТ та порівняння його з традиційними інструментальними та клініко-лабораторними методами діагностики в процесі лікування хворих на ХДЗП було проведене обстеження 141 особи з відповідною патологією на фоні застосовування базисної терапії. МДТ проводився хворим до призначення лікування з метою визначення ступеню ураження печінки, а також після лікування через 3 місяці для визначення його ефективності та оцінки прогнозу хвороби. У 13 хворих на ХГ була проведена пункційна біопсія печінки для порівняння морфологічних змін з показниками МДТ та результатами інших загальноприйнятих методів на фоні проведеного лікування.Результати дослідження свідчать про доцільність використання у хворих на ХДЗП сучасного способу діагностики - МДТ, який при проведенні порівняльного аналізу з загально прийнятими методами діагностики показав більш високу ефективність та діагностичну цінність для визначення лікувальної тактики та прогнозування перебігу хвороби. Показники сумарної дози 13СО2 МДТ від 20 до 35% свідчать про нормальну функцію печінки, понад 35% - стимульовану функцію внаслідок токсичних впливів, від 10 до 20% - патологічне ураження печінки легкого ступеню, від 2 до 10% - середнього ступеню, менше 2% - ураження печінки тяжкого ступеню. Результати МДТ чітко корелюють з біохімічними показниками: пряма кореляція з показниками загального білка, зворотня кореляція з вмістом загального білірубіну, активністю ГГТ, ЛФ (р<0,05) і відображають динаміку ефективності лікування у хворих на ХДЗП. Рекомендовано широко застосовувати МДТ у клінічній практиці як додатковий метод встановлення функціонального стану печінки, що дозволяє зробити висновок про: а) нормальну функцію печінки; б) порушену функцію, яка не повязана з глибокими розладами структури органу; в) порушену функцію, яка повязана з глибокими змінами структури печінки, еквівалентними ЦП; г) функції, індуковані вживанням токсичних речовин.

Основний зміст роботи