Роль судової практики і судового прецеденту у формуванні права - Контрольная работа

Конституційне проголошення України правовою соціальною державою зумовлює необхідність не лише закріплення верховенства права у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а і гарантування його впровадження в практику суспільного і державного будівництва, підвищення рівня законності та правопорядку. У звязку з цим значно збільшується роль і значення для розвитку держави і права наукових розробок проблем сутності, природи та значення інститутів правоутворення, правотворчості та законодавчої діяльності в контексті забезпечення верховенства права. В сучасних умовах розвитку держави і права підвищується потреба у науковому переосмисленні сутності і цінності права, механізму його утворення, значення для розвитку правової системи та оновлення державно-правових інституцій в контексті становлення державності. Поняття “право” визначається в тлумачному словнику української мови як здійснювана державою форма законодавства, що залежить від соціального устрою країни; система встановлених або санкціонованих державою загальнообовязкових правил (норм) поведінки, які виражають волю панівного класу або всього народу. Тлумачення слова “право” вкладає у зміст цього явища соціальну природу загальнообовязкових норм (правил), що є похідними від соціального устрою країни.Іоффе, не визнаючи судової практики джерелом права, намагався довести, що керівні розяснення Пленуму Верховного Суду CPCP мають нормотворчу силу шляхом відокремлення останніх від судової практики. Розуміючи під судовою практикою правові положення, що виникли внаслідок постійного й одноманітного застосування їх у діяльності суду при розгляді конкретних справ, він також виключав керівні розяснення з поняття судової практики, оскільки останні не є рішеннями у конкретних справах, з яких, власне, і складається судова практика. Знову ж таки, розглядаючи можливості визнання судової практики джерелом права, він розумів під судовою практикою не окремі судові рішення та ухвали навіть і вищого судового органу - Верховного Суду CPCP,-а саме висновки й узагальнення, зроблені Пленумом Верховного Суду CPCP з низки одноманітних судових рішень, що застосовуються судовими органами протягом певного періоду в одноманітних справах. Неможливо, на його думку, ототожнювати судову практику з будь-якими актами, що виходять із суду, якщо розуміти під судовою практикою виведення із законів у процесі їхнього тлумачення більш конкретних положень, без яких правильне застосування закону судом було б неможливим. Судова практика входить до складу судової діяльності, але не будь-який акт судової діяльності утворює судову практику.Судовий прецедент існує в Україні віддавна, форми його прояву відмінні, ніж у Великобританії, адже при вирішенні відповідного спору суд не застосовує рішення вищої судової інстанції, винесене в аналогічній справі. Є всі підстави, стверджує науковець, для висновку про прецедент рішень Конституційного Суду України, з тією відмінністю, що суди, вирішуючи спір, дотичний до питання, визначеного у рішенні Конституційного Суду України, у своїх рішеннях посилаються на рішення Конституційного Суду України. 13 Закону Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим: 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обовязковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених Конституцією; 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційний Суд за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає рішення. У разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням виявлено невідповідність Конституції інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.Тлумачення, що дається судом при розгляді справ, не має загальнообовязкової сили і має значення лише для сторін у цих справах. Натомість у країнах загального права, де діє доктрина «stare decisis», що означає «слідування вирішеному раніше», як побічний результат здійснення правосуддя рішення суду у деяких випадках може вважатися у певному сенсі загальнообовязковим (binding case, authoritative precedent), із аргументації якого виводиться певне правило, принцип, підхід (ratio decidendi), і застосування якої призвело до вирішення справи тим чи іншим способом за даних конкретних обставин. Рішення, що створює таким чином нове пр

План

1. Поняття та етапи формування права

2. Судова практика: поняття, види, функції

3. Місце судового прецеденту в системі джерел права України

4. Значення судової практики і судового прецеденту у формуванні права країн романо-германської та англо-американської правової сімї

5. Роль судової практики і судового прецеденту у формуванні права України

Висновки

Список використаних джерел

1. Поняття та етапи формування права

В результаті написання індивідуальної роботи ми дійшли до таких висновків: 1. Етимологія слова “правоутворення” полягає в органічному поєднанні двох самостійних слів “право” та “утворення” або “творення”. Поняття “право” визначається в тлумачному словнику української мови як здійснювана державою форма законодавства, що залежить від соціального устрою країни; система встановлених або санкціонованих державою загальнообовязкових правил (норм) поведінки, які виражають волю панівного класу або всього народу.

2. Правоутворення як процес виникнення і становлення права складається з трьох етапів: формування певних суспільних відносин в громадському житті, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру, тобто відбувається їх самоврегулювання; узагальнення державою конкретних правових відносин, що виникли еволюційним шляхом, формулювання відповідних правил поведінки загального характеру та їх відображення у нормативно-правових актах чи інших правових документах; втілення формалізованих правових норм в конкретні суспільні відносини, але вже більш упорядковані, стабільні, захищені.

3. Слід розглядати поняття судової практики у двох аспектах, де перший характеризує судову практику як загальну діяльність з відправлення правосуддя, другий - як результат такої діяльності. Таким чином, виключення з поняття судової практики будь-яких актів за тими чи іншими критеріями є недостатньо обґрунтованим і логічним. Адже, якщо розглядати як судову практику діяльність судової системи, слід визнавати в межах цього поняття відповідно і результати всієї такої діяльності.

Таке поняття судової практики відображає цілу низку специфічних ознак, які їй властиві. Адже воно підкреслює співвідношення з родовим поняттям - суспільною практикою, відокремлює її елементи - діяльність як динаміку та результати такої діяльності як статику.

4. Нерідко судовий прецедент ототожнють із звичайним рішенням суду, що в принципі є невірним. Але і в самій науці теорії права немає єдності щодо поняття прецеденту. Вбачається, що його розуміння не може бути уніфікованим, єдиним для різних правових систем. Правові системи різних країн, обєднані за спільними ознаками в певний тип правової системи, не виключають національних їх особливостей, зумовлених історичним розвитком, національними традиціями, культурним рівнем, рівнем праворозуміння тощо. правоутворення судовий прецедент

1) Братусь С.H. Юридическая природа судебной практики в СССР // Советское государство и право.- № 6, - 1975.

2) Братусь С.М., Венгеров А.Б. Поняття, зміст і форми судової практики.// Судова практика в радянській правової системі. М., 1975.

3) Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : Перун, 2003. - 1 440 с.

4) Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. - Харьков: Издательство Харьковского университета, 1958.

5) Гражданское право. Учебник, Часть 1./ Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.:”ТЕИС”, 1996.

6) Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П.І. Шевчука. - К.: Ін Юре, 2002.

7) Зорислава Ромовська. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. - К.: Атіка, 2005.

8) Иоффе О.С. Советское гражданское право. - T. 1, - M.: Госюриздат, 1958.

9) Коркунов, Н.М. Лекции пообщей теории права [Текст] / Н.М. Коркунов // Теория государства и права : [хрестоматия : в 2 т.]. - Т. 1. Государство / автор-составитель М. Н. Марченко. - М. : Городец, 2004. - 130-145 с.

10) Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник. - Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003.

11) Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія. - К., Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.

12) Марченко М.Н. Судебное правотворчество и судейское право. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007.

13) Михайловский, И.В. Очерки философии права [Текст] / И.В. Михайловский // Теория государства и права: [хрестоматия : в 2 т.]. - Т. 1. Государство / автор-составитель М.Н. Марченко. - М.: Городец, 2004. - С. 110-116.

14) Орловский П. Значение судебной практики в развитии советского гражданского права // Советское государство и право.- № 8-9.- 1940.

15) Попов Ю. Суддівське правотворення на прикладі регулювання відносин щодо неукладених угод // Юридичний радник. - 2005. - № 5. - С.34-38.

16) Судебная практика в советской правовой системе // Ред. С. H. Братусь.- M.: Юридическая литература, 1975.

17) Ткешелиадзе Г.Г. Судебная практика и уголовный закон.- Тбилиси: Мецниереба, 1975.

18) Философия Гегеля и современность // Ответ, ред. Л.H. Суворов- M.: Юридическая литература, 1973.

19) Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х тт. - Т.1. Основы: Пер. с нем. - М.: Междунар. отношения, 2000.

20) Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т.1. Загальна частина. - К.: концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003.

Размещено на .ru