Роль соціального інституту релігії в процесах демократизації: на прикладі США - Автореферат

Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наукОфіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Афонін Едуард Андрійович Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри державної політики й управління політичними процесами кандидат філософських наук Степаненко Віктор Петрович Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник На прикладі динаміки взаємодії релігії та демократії у США, в дисертації експліковано світоглядні й організаційні характеристики соціального інституту релігії, що визначають його конфлікт vs. сумісність з демократичним ладом та сприяння vs. опір процесам демократизації; продемонстровано, що релігійність суспільства може суттєво сприяти його демократизації за умови, якщо духовенство інтерналізує демократичну орієнтацію та вдасться до її пропагування, і що в рамках релігійної традиції визначальним може бути не священний текст per se, а його інтерпретація, представлена в громадському дискурсі. Ключові слова: релігія, соціальний інститут релігії, демократія, демократизація, США. The democratic potential of the Christian tradition had not been fully realized in the relationship of Christianity and democratic developments in the U.S. until several worldview transitions occurred: from fatalistic orientation to acknowledging human ability to change social reality; from belief in predestination to belief in everybodys chance for salvation, which allowed for the integration of the less privileged strata; from private religiosity to social, when active civic position became imperative for a believer; and from dogmatism to relative openness. The research results demonstrate that the religious and democratic institutions are not compatible if the following worldview and organizational features are characteristic for the dominant religiosity of a particular society: the belief that the status quo is fully determined and controlled by God; the belief in predestination and in private path to salvation; dogmatism, which leads to inadequate perception of reality and generates opposition to reforms that do not fit into the preset world-vision; the perception of religious organization as an indispensable intermediary between a human being and God; churchs monopoly on legitimizing political actors; believers being organized into passive audiences instead of communities; the clergy being organized hierarchically and starting a new religious community being possible only with the permission of higher clerics; the clergy having a negative attitude towards democratic values and conducting corresponding propaganda among their parishioners.Починаючи з моменту виникнення соціології як окремої наукової дисципліни, дослідники приділяли серйозну увагу питанням взаємодії релігії та соціальних інститутів модерного суспільства. Дюркгейм - зробили цю взаємодію наріжним каменем своїх міркувань, пропонуючи вельми різні судження про ідентичні феномени: для Маркса релігія є формою ідеології, яка за визначенням викривлює реальність, Дюркгейм вбачав у релігії функцію інтеґрації соціуму, натомість Вебер сформулював, напевно, найконтроверсійнішу в історії соціології тезу про те, що становленню капіталізму посприяло розгортання певної релігійної картини світу, а саме - протестантизму, зокрема його аскетичної версії. В епоху набуття демократією статусу найпоширенішого принципу леґітимації політичної влади з усією гостротою постає питання, які риси мають бути властиві релігії, що здатна безконфліктно співіснувати з демократичним ладом або навіть сприяти демократизації, адже, всупереч прогнозам позитивістськи налаштованих соціологів ХХ ст., які розглядали секуляризацію як домінантну тенденцію сучасного розвитку, релігія продовжує бути одним із “несподіваних факторів модерну” (Е. Проблема полягає в тому, що, з одного боку, нині в соціології визнано неадекватність теорії секуляризації сучасній динаміці релігійності у світі, а також вважається беззаперечним той факт, що як релігія, так і демократія є вагомими складовими сучасності; а з іншого - бракує знання стосовно того, які риси соціального інституту релігії визначають його сумісність або конфліктність із демократичним ладом і яким саме чином він здатен впливати на демократизаційні процеси. Токвіля про демократію в США вказують на те, що релігія може сприяти демократизації за умови, якщо релігійні лідери інтерналізують демократичні цінності й пропагуватимуть їх серед віруючих, а також запроваджуватимуть демократичний стиль роботи релігійних організацій.Релігію визначено як систему вірувань та практик, за допомогою яких група людей виражає своє відношення до незникної першопричини світу та які передбачають, як мінімум, віру людини в безсмертя своєї душі й можливість свідомої взаємодії з першопричиною світу, що може бути здійснюваною за допомогою посередників або без них.

2. Основний зміст роботи