Роль системи інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наукРобота виконана в Інституті мікробіології і вірусології ім. Науковий консультант: доктор біологічних наук, професор Микола Якович Співак, Інститут мікробіології і вірусології ім. Заболотного НАН України, завідувач відділу проблем інтерферону та імуномодуляторів. Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Тетяна Іллівна Гавриленко, Інститут кардіології ім. Захист дисертації відбудеться “18 “квітня 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.14 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03127, м.Зокрема, важливу роль відіграє стан імунного захисту організму, насамперед клітинна ланка імунітету та продукція цитокінів T-хелперами І типу - інтерферону-? та IL-2, що здійснюють контроль над вірусною інфекцією та ростом пухлин (Stern P.L., 1997; de Jong А., 2004). Велику роль відіграє і те, що у розвитку вірусної інфекції відсутня фаза віремії, тобто генералізації інфекції, при якій відбувається вихід віріонів у міжклітинне середовище, що могло б стимулювати реакції імунної системи хазяїна (Киселев Ф.Л., 1997) До того ж нещодавно встановлено, що онкобілки Е6 та Е7 ВПЛ типів високого онкогенного ризику пригнічують експресію генів інтерферону та інтерферон-індукованих генів, а також знижують чутливість клітин до дії препаратів інтерферону. Заболотного НАН України, а також у межах Державної програми “Імунопрофілактика населення” за 1993-2000 рр., Державної теми “Вивчити вплив інтерферону та його індукторів на формування імунозапальних процесів з метою розробки рекомендацій для установ охорони здоров?я” за 1998-2002 рр. (державний реєстраційний номер 0198V007756) та Державної теми “Вивчити фізіологічну роль системи інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції” за 2003-2007 рр. (державний реєстраційний номер 0103V005874) . Визначити роль системи інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції та асоційованих з нею передпухлинних і пухлинних захворювань шийки матки шляхом вивчення звязку між функціональним станом системи інтерферону та іншими показниками імунітету і характером перебігу патологічного процесу; розробити новий науково обґрунтований підхід до оптимізації медичних технологій лікування хворих з папіломавірусною інфекцією. Оцінити ефективність комплексного лікування хворих, яке передбачає використання препаратів інтерферону або його індукторів, на підставі аналізу результатів дослідження функціонального стану системи інтерферону та інших показників імунореактивності організму.З метою оцінки функціонального стану системи інтерферону визначали показники інтерферонового статусу організму: досліджували продукцію інтерферонів-а та-g нефракціонованими клітинами периферійної крові in vitro у відповідь на адекватну індукцію, визначали вміст інтерферону у сироватці крові та цервікальному слизу, а також спонтанну продукцію інтерферону клітинами периферійної крові. (1993) ступінь тяжкості перебігу ПВІ ШМ класифікували як легкий у хворих з при доброякісними процесами ШМ (n = 102), помірний - з ЦІН І-ІІ (n = 98), тяжкий - з ЦІН ІІІ і cancer in situ (n = 55). Продукція інтерферону-g пригнічувалась у хворих з ПВІ ШМ як при моно-, так і мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями: титри g-інтерферону при доброякісних процесах ШМ дорівнювали відповідно 2,60±0,02 та 1,91±0,40 log2 Од/мл; при ЦІН І-ІІ - 2,30±0,07 та 2,10±0,03 log2 Од/мл; а при ЦІН ІІІ та cancer in situ - 1,20±0,02 та 2,70±0,04 log2 Од/мл проти 4,80±0,02 log2 Од/мл (р <0,05) у контролі. Тобто титри інтерферону-а були вірогідно нижчими у хворих з ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ, інфікованих ВПЛ типами високого онкогенного ризику, ніж у хворих з доброякісними процесами ШМ, в яких виявляли ДНК ВПЛ типів низького онкогенного ризику. Так, незалежно від ступеня тяжкості перебігу захворювання виявлено пряму кореляційну залежність між титрами ?-інтерферону та абсолютною кількістю В-лімфоцитів (CD19 ) при доброякісних процесах ШМ (R = 0,60; р <0,05), ЦІН І-ІІ (R = 0,54; р <0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (R = 0,57; р <0,05).Пригнічення інтерфероногенезу при клінічно несприятливому перебігу захворювання, наявність взаємозвязку між продукцією інтерферону та іншими показниками імунітету, а також їх нормалізація під впливом препаратів інтерферону та його індукторів свідчать про ключову роль системи інтерферону в регуляції імунопатогенезу при папіломавірусній інфекції та асоційованих з нею передпухлинних і пухлинних захворюваннях шийки матки (доброякісних процесах, цервікальних інтранеоплазіях І-ІІІ ступеня, cancer in situ), а також обґрунтовують доцільність використання препаратів інтерферону або їх індукторів у комплексному лікуванні хворих.

Основний зміст роботи