Роль публіцистики у вивченні "білих плям" української історії (1989-1991 рр.) - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету. Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Якунін Віктор Кузьмич, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри української історії та етнополітики. Захист відбудеться “19” березня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м.Оскільки в авангарді цього процесу перебувала публіцистична література, аналіз її місця і ролі постає невідємною складовою дослідження історії та історіографії кін. Предметом - проблема відкриття та ліквідації “білих плям” української історії в джерельному зрізі публіцистики республіканського рівня 1989-1991 рр. Зазначена проблема розгортається на тлі трьох складників перебудовного історіографічного процесу, а саме: наративізації української історії (включення раніше невідомих чи “заборонених” фактів); переоцінки традиційних історичних підходів радянської історіографії; концептуалізації української історії. Поставлена мета вимагає розвязання ряду завдань, серед яких: · дати всебічну наукову характеристику проблеми “білих плям” в історії України, проаналізувати її витоки та характер; · провести типологізацію “білих плям” української історії та класифікувати публіцистичні письменства, задіяні у процесі усунення “білих плям”; Наукова новизна одержаних результатів випливає із змісту проаналізованого матеріалу, характеру отриманих результатів і може бути окреслена за допомогою наступних положень, що виносяться на захист: · вперше на теренах української історичної науки здійснено спробу комплексно дослідити проблему ролі публіцистичної літератури 1989-1991 рр. в процесі вивчення “білих плям” української історії;У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його звязок із науковими програмами та планами, визначено хронологічні та територіальні межі дослідження, його обєкт, предмет, мету і дослідницькі завдання, наукову новизну роботи, зауважено з приводу практичного значення отриманих результатів, подано апробацію результатів дослідження та фахові публікації за темою дисертації. “Історіографія проблеми” розглянуто основні тенденції дослідження ролі публіцистики у вивченні “білих плям” української історії. Дисертантом підкреслено, що першість стосовно постановки та розробки проблеми місця та ролі публіцистики в дослідженні “білих плям” минулого на теренах української історіографії кін. Підрозділ 1.2 “Публіцистична література 1989-1991 рр. як історичне та історіографічне джерело в проблематиці “білих плям” української історії” присвячено аналізові джерельної бази дослідження. У другому розділі - “Перебудовна” публіцистика про “білі плями” історії українського козацтва” - дисертантом наводиться типологія “білих плям” історії українського козацтва на сторінках публіцистики 1989-1991 рр. Зазначено, що виділені типи публікацій демонструють головні напрямки, в яких розгортався процес дослідження “білих плям” історії українського козацтва (персоналістика; “місця козацької слави” (козакознавство); проблематика ліквідації Запорозької Січі; переоцінка подій україно-московського договору 1654 р. та політичної діяльності І.Автором зясовано, що у радянському науково-інтелектуальному просторі поняття “білі плями” історії виникло на теренах публіцистичних досліджень. 1990-х рр. утворився образ СРСР як “країни з непередбачуваним минулим”, стосовно якого історична наука розділилась на офіційну і неофіційну, а історики були змушені переглянути не лише події минулого, але й процес їхнього вивчення. В якості центральної категорії тогочасних історичних досліджень “білі плями” (поряд із тезою про “раптову втрату методологічних орієнтирів”) стали чи не головним аргументом на користь твердження про цілковиту кризу історичної науки, яка начебто призвела до функціонального паралічу досліджень та унеможливила сам факт написання “обєктивної”, “істинної” історії. Автором доведено, що безпосередні цілі і завдання історичного “ренесансу” формувались у площині трьох паралельних процесів: накопичення “нових”, раніше невідомих чи “призабутих” фактів (й створення на їх основі нової фактологічної схеми історичного поступу); переосмислення ключових історичних подій і ролі осіб в історичному минулому України; зрештою, формулювання нової концепції вітчизняної історії. Зроблено висновок, що даний процес розпочинається відкриттям та, почасти, формулюванням проблематики “білих плям” історії на сторінках публіцистики впродовж 1987-1989 рр.; триває упродовж осені 1989 - літа 1990 рр. в якості періоду критики та переоцінки найбільш одіозних постулатів радянської історіографії; й зрештою, завершується на зламі літа-осені 1991 р. як етап концептуалізації нової версії історії України.

1. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ