Роль перинатального шляху передачі в розповсюдженні гепатитів В і С в Україні та удосконалення системи епідеміологічного нагляду - Автореферат

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наукНайбільшої медико-соціальної значимості набули ВГ з парентеральним механізмом передачі збудників - гепатити В (ГВ) та С (ГС), що обумовлено їх широким розповсюдженням, високим рівнем захворюваності, схильністю до формування тяжких наслідків інфікування: хронічних гепатитів, цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми (Андрейчин М.А., 2001; Возіанова Ж.І., 2001; Alter M.J., 2003). В останні роки збільшується кількість поєднаних форм парентеральних ВГ і ВІЛ-інфекції (переважно ГС та ВІЛ-інфекції), що обумовлено існуванням спільних епідеміологічних характеристик, шляхів та факторів передачі збудників. Перинатальна передача ВГВ більш актуальна для регіонів з високою поширеністю інфекції (Lavanchy D., 2004), але, за даними ВООЗ, навіть у країнах з низькою ендемічністю біля 15 % смертей від інфекції, викликаної ВГВ (ВГВ-інфекція), обумовлено перинатальним інфікуванням (WHO, 2004). Оскільки заходів специфічної профілактики цієї інфекції на тепер не існує, з нашої точки зору, попередити зараження новонародженого можна тільки при активному виявленні інфікованих вагітних, визначенні ризику перинатального інфікування, проведенні науково обґрунтованих адекватних профілактичних заходів та подальшому спостереженні за дитиною. Встановити поширеність ВГВ та ВГС-інфекцій серед вагітних (в тому числі ВІЛ-інфікованих), новонароджених і дітей раннього віку (в тому числі народжених ВІЛ-інфікованими матерями).Представлені матеріали вивчення тенденцій розвитку епідемічного процесу ГВ за період 1970-2005 рр. та ГС - 1998-2005 рр. Епідеміологічний аналіз здійснювали за даними річних звітних статистичних форм МОЗ України, Центральної та Київської міської СЕС (форма 2 - “Звіт про окремі інфекції і паразитарні захворювання”; форма 5 - “Звіт про профілактичні щеплення”; форма 6 - “Звіт про контингент дітей і підлітків, яким здійснено щеплення проти інфекційних захворювань”; форма 40-здоров - “Звіт про роботу санітарно-епідеміологічної станції”). Виявлення маркерів інфікування ВГВ, ВГС та інфекцій, що передаються статевим шляхом (хламідіоз і сифіліс), проводили за допомогою методу імуноферментного аналізу (ІФА) з використанням комерційних тест-систем виробництва АОЗТ НВК “ДІАПРОФМЕД”, Україна; НВО “Діагностичні системи”, Росія; ЗАТ “Вектор-Бест”, Росія; “BIORAD” Франція; “ORGENICS”, Ізраїль відповідно до інструкцій про використання тест-систем. На першому етапі визначали найбільш актуальні з епідеміологічної точки зору маркери інфікування ВГВ (поверхневий антиген збудника - HBSAG і антитіла до серцевинного антигену вірусу - анти-НВС) та ВГС (антитіла до вірусу - анти-HCV); на другому - підтверджували наявність HBSAG та анти-HCV за допомогою підтверджувальних (конфірматорних) тестів. У анти-НВС позитивних зразках сироваток крові визначали наявність антитіл класу М до зазначеного антигену (анти-НВС IGM). Віковий розподіл захворюваності серед дітей може свідчити про формування імунного захисту проти ГВ у дітей віком 3-6 років завдяки щепленням, проведеним новонародженим у 2000-2002 рр., у той час як випадки ГВ у дітей віком 0-2 роки, значною мірою, обумовлені перинатальним інфікуванням.У дисертаційній роботі на підставі результатів епідеміологічного аналізу захворюваності та серологічних досліджень вирішена проблема, що полягає у визначенні епідеміологічної значущості перинатального шляху передачі у розповсюдженні збудників ГВ і ГС, удосконаленні системи епідеміологічного нагляду та розробці стратегії профілактики перинатальних вірусних гепатитів. Епідемічний процес ГВ в Україні характеризується широкою розповсюдженістю інфекції, провідною роллю прихованого компоненту: на тлі зниження показників захворюваності на ГВ з 16,7 0/0000 у 2000 р. до 9,5 0/0000 у 2005 р. показники частоти виявлення HBSAG у донорів крові (1,3 %) та вагітних (1,4 %) не змінюються; співвідношення маніфестних форм захворювання до безсимптомних складає 1:120 у дорослих та 1:1000 у дітей. Встановлені закономірності розвитку епідемічного процесу ГВ та ГС в Україні в сучасних умовах які полягають у зміні домінуючих шляхів передачі збудників (зростанні значимості природних шляхів передачі, передусім, статевого та зниження ролі медичних парентеральних втручань у розповсюдженні інфекції), активному залученні до епідемічного процесу осіб репродуктивного віку, що сприятиме активізації перинатальної передачі ВГВ та ВГС. Особливістю ВГВ-інфекції у ВІЛ-інфікованих вагітних є значна кількість випадків прихованого ГВ, про що свідчить наявність анти-НВС у 32,7 % обстежених за відсутності інших серологічних маркерів інфікування. Доведено недостатню інформативність існуючої системи обстеження вагітних для виявлення серед них осіб з групи ризику щодо інфікування новонароджених ВГВ та/або ВГС перинатальним шляхом.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ