Роль інтерпретації в культурі - Автореферат

Інститут філософії імені Г.С. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукЯкщо розглядати культуру через знак, інтерпретація істотно входить у культурне існування й культурну діяльність, оскільки саме тексти, розглянуті як фіксована послідовність знаків, можуть спричиняти потребу обґрунтування принципів їх витлумачення. Проте потреба в інтерпретації виявляється не лише в звязку з писемними текстами, але всюди, де людина стикається з неможливістю моментального й однозначного визначення чи осмислення, коли не діють засвоєні в процесі соціалізації та культурної ініціації норми рішень чи готові форми знання. Інтерпретацією ми можемо називати будь-який процес розяснення або витлумачення, відповідно аналіз цієї теми завжди повязувався з епістемологічною рефлексією. Всередині традиції аналізу інтерпретації, яка існує в західноєвропейській культурі, постійно взаємодіють дві парадигми: ессенціалістська, що передбачає існування одного-єдиного, значення тексту, обєктивного й сутнісного, а отже незалежного від інтерпретатора, чиї зусилля по інтерпретації мають на меті віднайти це єдино правильне значення; та герменевтичний семіозис (за У.Еко), парадигма, що походить із Античності, розвивається ренесансним герметизмом і співпадає з найновішими тенденціями в сучасній інтелектуальній практиці, як от деконструкція чи ідеї про необмежені права читача, в яких передбачається безкінечний пошук значень, відповідно жодна інтерпретація не є остаточною й зміст залишається невіднайденим. Базисні положення семіотики Ч.С.Пірса щодо природи знаку вводять інтерпретацію до властивостей самого знака, який у своєму існуванні не може здійснитися без інтерпретації, що утверджує інтерпретацію як одну з основних тем семіотичних досліджень (У.Еко, Р.Барт, Дж.Ділі, Ю.Лотман).Виходячи з припущення, що інтерпретація є універсальним феноменом, властивим людській діяльності та існуванню в цілому, найвідповіднішою видається мета-позиція аналізу інтерпретації. Найістотнішими рисами інтерпретації є: неприродна настанова свідомості - інтерпретація не трапляється сама собою й потребує додаткових зусиль; процесуальність - інтерпретація динамічна і передбачає активність/зусилля інтерпретатора; незавершеність - завжди залишається можливість досконалішої інтерпретації; існування в паузі - інтерпретація завжди є проміжним етапом або до приписування смислу, дійсного на цей момент часу, або до наступної інтерпретації. Володіння цим словниковим запасом є умовою як рівноправної участі в розробці теми інтерпретації в сучасній інтелектуальній практиці, і тоді кожна з одиниць має бути проблематизована, так і для пасивного засвоєння цієї представленої парадигми теми інтерпретації. Відтак пропонуються різні моделі інтерпретації - узагальнені версії події інтерпретації, що дозволяє зясувати, де розгортається інтерпретація й хто є її учасником, а також стратегії інтерпретації - цілісні програми дій інтерпретатора (смислотворчої свідомості), які мають забезпечувати “дійсний” чи “правильний” результат здійснення інтерпретації. Оскільки семіотика стала однією з найважливіших наскрізних тем в дискурсі навколо інтерпретації, а визначення тексту й знаку впливає на всі наявні стратегії і моделі інтерпретації, у другому підрозділі “Властивості тексту й знаку як істотні елементи формулювання стратегій і моделей інтерпретації” показано, як саме текст і знак може впливати на подію інтерпретації.Інтерпретацію ми можемо розглядати як спеціальні зусилля (процедури), викликані порушенням звичного сприйняття чи комунікації, і спрямовані на відновлення смислотворення. У дискурсі навколо інтерпретації використовуються повторювані елементи словникового запасу, що становлять основу опису різноманітних моделей і стратегій інтерпретації, тобто відбувається пошук “дійсного” зображення процесу інтерпретації та його елементів (активних і пасивних) - модель інтерпретації. Виходячи з цього, пропонуються цілісні програми дій інтерпретатора - стратегія інтерпретації, які мають забезпечувати “дійсний” чи “правильний” результат. Подія інтерпретації за структурою відповідає події комунікації: смислотворча свідомість (інтенціональна, безперервно здійснює начерки смислів, рефлексивна, здатна обирати й відбирати створені смисли) > Інший (є предметом інтенціональності свідомості, являє або виявляє себе ) > подія комунікації > час/темпоральність >засоби вираження смислів (є знаками, мають інтерсубєктивний характер, засвоюються в процесі інтеграції до соціуму/культури). Властивості тексту й знаку, які становлять значну частину реальності, маніфестованої людині, активізують смислотворчу свідомість, передбачають інтерпретацію як проміжний етап, а отже - мета-текст смислотворення.

Основний зміст дисертації