Роль наукової та творчої інтелігенції в становленні Всеукраїнського Археологічного комітету (1917 - початок 30-х років) - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Роль наукової та творчої інтелігенції в становленні Всеукраїнського Археологічного комітету (1917 - початок 30-х років)Робота виконана на кафедрі соціально-політичних наук Кременчуцького державного політехнічного інститут Міністерства освіти України Науковий керівник:доктор історичних наук, професор , академік НАН України Тронько Петро Тимофійович Інститут Історії України НАН України (м.Київ). завідувач відділу регіональних проблем історії України Офіційні опоненти : доктор історичних наук, професор , Даниленко Віктор Михайлович, завідувач відділу історії культури українського народу Інституту Історії України НАН України (м.Київ). Провідна установа: відділ етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (м.Київ).Після проголошення незалежності України перед державою, суспільством загалом постало завдання відновити у повному обсязі етноформуючу роль історико-культурної спадщини. На жаль, на початку 30-х років ВУАК був ліквідований, а більшість членів комітету, з іменами яких були повязані найвагоміші досягнення на памяткоохоронній ниві України перших пореволюційних років, стали жертвами політичних репресій і на десятиліття пішли в небуття. Проте в аналітичних звітах керівників памяткознавчих установ ВУАН даються оцінки умов праці Археологічного комітету та ВУАКУ, їх стосунків з відділами Академії та секціями Українського наукового товариства, Наркоматом освіти України, музеями, структурних змін комітетів та їх діяльності. Побіжно ці питання підіймаються і в наукових розвідках членів ВУАКУ з обсягу конкретних проблем памяткознавства, які друкувалися у виданнях, підготовлених комітетом - “Коротких звідомленнях ВУАКУ” за 1925 - 1926 рр (К.,1927), “Хроніці археології та мистецтва”( К., 1930 - 1931), “Записках” ВУАКУ (К., 1930), збірнику “Трипільська культура на Україні” (К.,1926) та ін. Разом з тим в дослідженнях біографічного жанру не ставиться завдання дати загальну оцінку зусиль наукової та творчої інтелігенції по розбудові окремих установ, комісій та комітетів Академії наук, до числа яких належав і ВУАК.В першому розділі - “Пошуки організаційних форм координації памяткознавчих досліджень та памяткоохоронної роботи (березень 1917 - початок 20-х років)” - аналізується відповідна діяльність представників наукової та творчої інтелігенції за край складних умов української революції та громадянської війни. Він обєднав провідних діячів науки і культури, які підтримували державотворчі зусилля Центральної Ради і з її допомогою намагалися утвердити за комітетом вищі повноваження з обсягу питань збереження та дослідження історико-культурної спадщини. Відповідно до розробленого ними в другій половині 1924 р. проекту статуту ВУАКУ за комітетом пропонувалось закріпити адміністративні повноваження та підпорядкувати йому губернські й окружні центри охорони памяток. Спільне Зібрання ВУАН схвалило нову редакцію статуту ВУАКУ, згідно з якою комітет визнавався “вищим науковим закладом в межах УСРР” з питань охорони та дослідження історико-культурної спадщини. В дисертації аналізується процес організаційного становлення ВУАКУ - формування його керівних органів, спеціалізовних відділів (археології, мистецтв) та комісій (софійської, золотарської, трипільської, по студіюванню джерел з історії українського мистецтва та памяток монументального мистецтва).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ