Роль Марії Заньковецької в українському театрі - Научная работа

Наукова роботаМало хто з мешканців в України знає про Марію Костянтинівну Заньковецьку. Особу, що стояла у першоджерелах створення театру. Саме вона мала досить великий вплив на розвиток театрального мистецтва в України. Коли вона стала більш дорослою , то у нашої акторки зявилась нова мрія - створити в України Національний театр. Згодом ця мрія перетворилась у мету, а мета, завдяки зусиллям цієї визначної особистості, стала реальністю.Заньковецька (Адасовська) Марія (1860-1934) видатна драматична акторка і громадська діячка родом з Чернігівщини, з поміщицької родини, вчилася в чернігівському пансіоні Осовської і в консерваторії в Гельсінкі. На сцені з 1882 в трупі Кропивницького (дебютувала в Єлисаветграді в ролі Наталки - Полтавки), 1883 в трупі М. Суслова і Найди, 1905-06 гастролювала в Галичині 1907-11 працювала в театри Садовського в Києві; 1912 робила спробу організувати власний театр, в 1916 Заньковецька в товаристві українських акторів разом з П. Мар”яненко, в 1919 р - 22 в Державному Народному Театрі в Києві, якому надано згодом імя Марії Звньковецької; в 1923 знімалась в фільмі „Остап Бандура” і цього ж року залишила сцену. Заньковецька особливо визначалася в драматично - героїчних ролях, хоч з успіхом виконувала й комічні.Сюжетно - образна концепція театральної вистави або кіносценарію, що їх визначає режисер. Драма, драматична література - літературний жанр, в ширшому сенсі зображення певних подій в формі монологів або діалогів дійових осіб. Лише окремі елементи драматичного стилю зустрічаємо в староукраїнської літературі: діалоги в проповідях Кирила Турівського, спір души з тілом в його оповіданні „Про сліпця та хромця” Збереглося кілька десятків текстів XVII - XVIII ст., що належать до різних малюнків: діалогів, мораліте, містерій і театральних пєс звичайного типу. Українська драматургія цього часу дала і початок пізнішої комедії (інтерлюдії в драмах).Село Заньки, за 15 верст від Ніжина, розкинулось серед соснових лісів, піщаних бугрів і боліт, що були колись озерами, а потім поросли густим комишем. Тут було роздолля для диких качок і водяних курочок....А колись, давно, за старовинними переказами, тут водилися навіть гуси і лебеді. Про нього співали пісень у зимові вечори, коли за старовинними народними прикметами, сонце повертало „на весну”, його зустрічали в радісні весняні дні на світанку, коли на сході щойно загоралося зоря, а дівчата й діти вибігали на зелений лісовий пагорок, щоб дивитись, як сонце, підіймаючись над землею, почне „грати - вигравати”. Так розповідала Марія Костянтинівна вже на схилі віку, коли бувало огорнуть Ії спогади далекого - далекого дитинства. У поміщиці теж була дочка, і була гувернантка - француженка, яка навчала дітей, крім мови, танцям і музиці.Та публіка приймала нову «Наталку» з невимовним захватом, тому що па сцені була не актриса, а справжня, ніби вихоплена з живого життя дівчина, у якої і свої; горе, і свої надії, і своя неждана радість. Цілком зрозуміло,-говорила одна ворогуюча сторона другій,-коли імя Заньковецької стоїть на твоїй афіші, ти величаєш її «царицею», а коли вона втече з твого табору, вся в сльозах, ображена, ошукана, окрадена,-тоді «царицю» ти вже називаєш «вовчицею». Можливо, не було захоплення, але скільки б я дав за щастя знов пережити то творче зачарування, яке створювала на сцені наша незрівнянна, паша безсмертна Марія Заньковецька в цьому незабутньому образі, в цій сцені! І пєсу вона називала улюбленою «батьковою казкою», а перші свої успіхи на сцені звязувала з нею... їй було дорогим саме те, що і в образі Галі, і в кожному її слові почувалася душа й дума поета, не перекручена чужою рукою, як це було, наприклад у пєсі «Невольник», написаній Кропивницьким за однойменною поемою Шевченка, але з великими відхиленнями від оригіналу. Того ж вечора, коли я дивився цей спектакль у нові/і постановці., з повним переконанням відчув, оскільки права була Заньковецька, виступаючи після цієї пєси у веселому життєрадісному водевілі...Дослідивши вплив Марії Костянтинівни на театральне мистецтво, її особисте життя, драматургію, сценічний образ, я дійшла висновку, що тільки одного навчання у школах мистецтва не достатньо для досягнення таких високих успіхів. Треба мати талант, який би дав змогу розпоряджатися своїми почуттями, емоціями. Та дослідивши життя та творчій шлях Марії Костянтинівни зрозуміло, що це зовсім не так. За своє життя їй пришлюся знести велику кількість перепон, витримувати дуже багато образ, тим самим підірвавши своє здоровя.

Зміст

Вступ

1. Основна частина

1.1 «Короткі відомості»

1.2 Драматургія

1.3 Марія заньковецька

1.3.1 Між двох стихій

1.3.2 Троянда з колючками

Висновок

Список використаної літератури