Роль ендотеліальної дисфункції в патогенезі гломерулонефриту - Автореферат

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Роль ендотеліальної дисфункції в патогенезі гломерулонефритуЗахист відбудеться “26” червня 2007 року о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.600.02 при Донецькому державному медичному університеті ім. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького державного медичного університету ім. Встановлено взаємозвязок порушень ендотеліальної функції з тяжкістю ураження клубочків, канальців і строми нирки, а також зі ступенем проліферації гломерулярних і артеріолярних ендотеліоцитів та взаємозалежність ендотеліальної функції і характеру імунокомплексного ушкодження структур нирок. У тварин з експериментальним гломерулонефритом визначено динаміку змін окремих показників ендотеліальної функції під впливом патогенетичної гормонально-цитостатичної терапії та з використанням інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту у зіставленні з наявним нефропатоморфозом. Моделирование гломерулонефрита вызывало выраженные изменения показателей эндотелиальной функции и содержания в крови интерлейкинов в виде увеличения синтеза оксида азота, эндотелина-1, интерлейкинов 1b, 6 и фактора некроза опухолей a на фоне снижения продукции ЦГМФ, которые коррелировали между собой, зависели от степени тяжести поражения отдельных почечных структур и проведенной патогенетической терапии.Нирки більше, ніж інші органи, залежать від функціонального стану ендотелію в звязку з наявністю в них величезного пулу ендотеліоцитів, який є першим шаром на шляху ультрафільтрації в капілярах клубочків, він регулює процеси тканинного гомеостазу і судинного тонусу, коагуляцію, міграцію й проліферацію клітин, бере участь у реакціях запалення, тканинної регенерації та фіброзу, визначає фільтраційну функцію нирок, дифузію води й іонів (Корж А.Н., 2003; Kang D.H. et al., 2002; Luscher T.F., 2002). Зясування впливу ЕД на окремі ланки патогенезу ГН її звязок з тяжкістю морфологічних ознак хвороби, сприятиме розробці ефективних методів терапії та прогнозування результату лікування хворих. Встановити патогенетичну роль ЕД при ГН, взаємозвязок її з тяжкістю морфологічних ознак захворювання в експерименті і клініці, патоморфоз і динаміку окремих складників ЕФ під впливом патогенетичної терапії. Вивчити на моделі ГН у тварин стан ЕФ, зіставивши її показники з морфологічними ознаками захворювання, оцінити динаміку параметрів метаболізму NO, ЕТ-1, CGMP і прозапальних цитокінів у взаємозвязку з патоморфозом ГН під впливом гормонально-цитостатичної патогенетичної терапії, а також при використанні стимулятору синтезу NO. Довести патогенетичну значимість ЕД у хворих на мезангіальний ГН у розвитку уражень клубочків, канальців, строми і судин нирок, установити звязок з характером імунокомплексного запалення, проліферацією гломерулярних і артеріолярних ендотеліальних клітин.У всіх нелікованих тварин з моделлю ГН виявлено дистрофію, атрофію, некроз епітелію канальців, у 88 % - проліферацію мезангіальних клітин і лімфогістіоцитарну інфільтрацію строми, у 75 % - збільшення мезангіального матриксу, у 50 % - склероз/гіаліноз клубочків і склероз строми, у 38 % - проліферацію епітелію капсули Шумлянського-Боумена. На інтегральний стан ЕФ у тварин 2-ї групи впливали ступені проліферації мезангіальних клітин (p=0,037), збільшення мезангіального матриксу (p=0,018) і склерозу строми (p=0,033). Однофакторний дисперсійний аналіз виявив вплив збільшення мезангіального матриксу на рівень NO (p<0,001), дистрофії, атрофії, некрозу епітелію канальців - ЕТ-1 (p=0,039), проліферації епітелію капсули - IL1в (p<0,001), склерозу/гіалінозу клубочків - TNFБ (p=0,032). Однак, порівняно з тваринами 2-ї групи, у щурів 3-ї групи частота проліферації мезангіальних клітин була меншою (p=0,036), а частота збільшення мезангіального матриксу - більшою (p=0,038). У 98 % хворих на мезангіальні ГН виявлено проліферацію мезангіальних клітин, у 96 % - дистрофію, атрофію і некроз епітелію канальців, у 88 % - збільшення мезангіального матриксу, у 80 % - зрощення капілярних петель з капсулою клубочка, у 71 % - склероз строми, у 69 % - лімфогістіоцитарну інфільтрація строми, у 49 % - стовщення базальної мембрани капсули Шумлянського-Боумена, у 41 % - склероз/гіаліноз клубочків, у 39 % - стовщення базальної мембрани гломерулярних капілярів, у 37 % - проліферацію епітелію капсули, у 31 %-проліферацію ендотелію судин, у 27 % - проліферацію ендотелію капілярів клубочків, у 25 % - периваскулярну інфільтрацію, у 20 % - плазматичне просочування судин, у 14 % - склероз/гіаліноз судин, у 10% - мікропівмісяці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ