Роль Добровольчої Армії у громадянській війні на теренах України і півдня Росії - Курсовая работа

Але нині, як і в попередні роки, коли громадянська війна розглядалася однобоко і необєктивно, тема російського офіцерства і його роль у збройній боротьбі майже не публікується. Пояснити це не важко, адже з радянського періоду не пройшло достатньо часу для ґрунтовного і повного дослідження періоду громадянської війни. Дати повну обєктивну характеристику офіцерському руху ми безперечно не зможемо, але спробуємо ґрунтовно дослідити роль старших офіцерів у Збройних силах Півдня Росії і Руській армії. Старші офіцери стали організуючою силою у створенні антибільшовицьких армій, разом з якими пройшли тернистим шляхом перемог, зради, блокад і поразок. Цей період належить до актуальних тем, оскільки події війни і боротьби за владу в 1918-1922 роках замовчувались радянськими істориками або ж розкривалися у негативному, необєктивному плані.Мільйони солдат і сотні тисяч офіцерів були демобілізовані, вони поверталися додому, руйнуючи на своєму шляху тільки - но створену демократію. Наприклад, літом 1918 р. за офіційними даними, у Києві знаходились 50 тис. офіцерів молодшого і старшого складу після масового знищення більшовиками у січні - лютому (в Одесі - 20 тис., у Харкові - 12 тис, в Катеринославі-8 тисяч чоловік). Але всі ці українізовані війська, хоч і створювали перед російськими офіцерами ілюзію минулої “могутньої російської армії”, але насправді усе частіше були не переформовані, знелюднілі і небоєздатними, хоча це не заважало старшому офіцерству вступали в армію, так, наприклад, всі посади в гетьманській армії займали колишні офіцери імператорської російської армії. Демобілізація і загальнодержавна революційна анархія призвели до втрати боєздатності офіцерів і загибелі багатьох з них від рук збільшовизованих солдат. Так, наприклад, у Києві організацією таких частин займалися: генерал Н.Ф.Буйвид, який сформував Особливий офіцерський корпус (уражений ідеями російського шовінізму) і генерал Л.Н.Кирпичев, який у свою чергу, сформував Обєднаний корпус Національної гвардії (з офіцерів, яким відмовили у вступі до гетьманської армії).Як вже було повідомлено раніше, по всій Україні масово виникають офіцерські дружини. Створені офіцерські дружини стали основою майбутніх відроджених полків антибільшовицької армії. Якщо брати ситуацію із створенням офіцерських дружин і антибільшовицьких обєднань (після жовтневого перевороту), які в майбутньому стали ядром боротьби з більшовиками і переважною кількістю складалися (на першому періоді існування) із старшого офіцерства, то отримуємо таку картину. Якщо взяти для прикладу кавалерію, тоді абсолютна більшість офіцерів кавалеристів від 50 до 90% по кожній кавалерійській відродженій частині (не враховуючи тих, хто був вбитий більшовиками до вступу у військові підрозділи Білої армії, воювала спочатку на півдні Росії, а приблизно з 1919 р. перебазувалися на територію України. Якщо дивитися на кавалерію імператорської армії у складі 57 полків регулярної військової кавалерії і регулярну кавалерію усіх частин антибільшовицької армії 49 частин, якщо поділити усю кавалерію Драгунську, Уланську та Гусарську, то отримаємо полки, які були відтворені як ескадрони, дивізіони, або й повноцінні полки: 17 гусарських із 18.Але ситуація складалася катастрофічно, до листопада 1917 р. На армію було пожертвовано близько 400 рублів. Одним із джерел поповнення армії була еміграція офіцерів із зайнятих більшовиками територій, де офіцерство зрозуміло, побачило і відчуло на собі увесь жах “червоного терору”. Саме завдяки активній діяльності авторитетної частини старшого офіцерства, Добровольча армія отримувала постійне поповнення особового складу, адже саме діяльність таких офіцерів вивела із котлів рядовий склад офіцерських дружин і частин, тим самим зберігши тих від знищення більшовиками. Оскільки до її складу входили Донська, Кубанська і Добровольча армії, то необхідно ділити усі збройні сили з принципу приналежності до тієї чи іншої армії. Армій спочатку було три, але літом 1919 року усі армії були обєднані у одну армію у складі 5-8 корпусів.Білі армії, які до того часу славились своєю дисципліною, витримкою і боєздатністю були відбиті, відкинуті і почали швидко відкочуватись із центру імперії, здаючи позиції і втрачаючи контроль над місцями поповнення армії і втрачаючи довіру союзників.. На листопад 1919 р. армія ще могла вести бойові дії, міцно стояти в обороні і проводити контроперації. Врангелем, було: а) реорганізація технічної частини армії; б) підняття бойового духу частин; в) перерозподіл і реорганізація офіцерської маси; г) побудова міцної оборони в Криму; г) відновлення союзу з керівництвом Дона, Кубані і Тереку. На Чонгарському напрямку почала наступ 8 Кавалерійська дивізія більшовиків, але внаслідок контратаки військ Кримського корпусу, її наступ і Латиської дивізії Червоної армії було зупинено. Тепер у розпорядженні керівництва Червоної Армії на Кримському напрямку були: 3-я, 46-а, 52-а, Латиська стрілкова дивізія, 124 бригада 42 дивізії, 85-а бригада 29 дивізії, 2-а кавалерійська дивізія ім

Зміст

Вступ

Розділ 1. Початок формування антибільшовицьких офіцерських угрупувань

1.1 Демобілізація та її наслідки

1.2 Формування в Україні офіцерських дружин

Розділ 2. Зародження Добровольчої армії на Дону

2.1 Роль офіцерів у формуванні регулярних частин

2.2 Роль офіцерських полків у збройній боротьбі 1918 - 1919рр. на території півдня, сходу України і Росії

Розділ 3. Роль офіцерів у формуванні Російської Армії Врангеля

3.1 Переформування військових частин

3.2 Внутрішнє становище Криму і старші офіцери

3.3 Бойові дії у північній Таврії та Криму

3.4 Евакуація, закордонне життя старшого офіцерства

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки