Роль і місце кожного суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності у процесі доказування по кримінальній справі - Дипломная работа

На сьогоднішній день особливу увагу приділено діяльності органів внутрішніх справ, прокуратури, суду (суддів), юстиції тощо, які покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України та інтересів суспільства в цілому. Нам відомо, що як істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого виявляються, збираються, досліджуються, перевіряються, закріплюються і оцінюються докази та на їх підставі приймаються обґрунтовуються процесуальні рішення. У кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття доказування, існує безліч думок щодо його змісту, мети та завдань, також відсутній конкретний перелік субєктів кримінально-процесуальної діяльності, на яких покладено обовязок доказування по кримінальній справі. Проте проблема субєктів доказування у кримінальному процесі з урахуванням положень Конституції України, проекту Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України), потребує детального подальшого дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні субєктів доказування, на яких покладається обовязок доказувати винуватість особи у вчиненому злочину, та субєктів, які мають право приймати участь у такому процесі.Це свідчить про те, що за своєю гносеологічною суттю, доказування, яке пронизує усю кримінально-процесуальну діяльність, теж має пізнавальний характер. А оскільки існують різні спеціалізовані форми пізнання (художнє , наукове тощо), то доказування і є однією з цих форм пізнання, тобто різновидністю процесу пізнання оточуючої дійсності. Без будь-якого сумніву можна сказати, що безпосереднє пізнання є властивим процесу доказуванню і тому не зовсім правильним є позиція тих науковців, які відзначають, що воно негативно може відбитись на обєктивності дослідження. Тому, коли мова йде про гносеологічну сутність кримінально-процесуального доказування, як особливої різновидності пізнання дійсності, ми повинні ставити знак ідентичності між доказуванням і пізнанням. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо перш ніж викладати знання індивід повинен їх здобути; різниця в судому дослідженні пізнання і доказувані має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяльності - криміналістичною і процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання, а кримінально-процесуальні - доказування [2.24, с.Аналіз думок процесуалістів надав можливість визначити поняття кримінально - процесуального доказування як діяльність, яка включає не тільки формування (збирання) та перевірку доказів, але й оцінку доказів та їх процесуальних джерел, тобто є поєднанням практичної та розумової діяльності субєктів кримінального процесу. Кримінально-процесуальне доказування - це передбачена законом діяльність субєктів кримінального процесу, а також інших учасників, які наділені таким правом або на яких покладено такий обовязок, по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації). Зміст кримінально-процесуального доказування охоплює два види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне та процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі. Визначаючи предмет доказування по кримінальній справі, статтю 64 КПК України доцільно було б викласти в такій редакції: „При провадженні досудового розслідування та судового розгляду підлягають доказуванню: а) наявність або відсутність передбаченого законом суспільне небезпечного діяння; Друга група субєктів доказування (обвинувачений, потерпілий, захисник та інші) беруть участь у доказуванні для захисту своїх інтересів або захищають чи представляють інтереси інших осіб.

1.2 Зміст процесу доказування та його предмет