Родо-жанрові трансформації в українській драматургії кінця ХІХ – початку ХХ століття - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукРодо-жанрові трансформації в українській драматургії кінця ХІХ - початку ХХ ст. У дисертації досліджуються механізми і чинники родо-жанрових трансформацій української драматургії кінця ХІХ - початку ХХ століть. Робиться спроба систематизувати процеси родо-жанрової динаміки, що виявилися у міжжанрових відношеннях і зумовлені стилізацією, імітацією, пародіюванням, травестіюванням жанрових прототипів драми. Досліджуються структурні відношення інтеграції жанрових начал та їх диференціації в межах одного драматургічного жанру, що позначилося на характері взаємодії жанрових начал в умовах родо-жанрової дифузії і привело до поширення неоднорідних за жанровою природою пєс, як-от: мелодрама-фрашка, жарт-водевіль, трагікомедія. Доводиться, що характер драматургічної адаптації романно-повістевих сюжетів набував жанрової чинності і виявляв інтенції жанрового мислення драматургів.На синхронному зрізі української драматургії означеного періоду проявилися знакові етапи еволюції канонічних і неканонічних жанрів, причому той чи інший виток жанрової динаміки набував дискурсивного оформлення, через що у структурі тексту відбивалися ознаки маргінального існування жанру, його зміни у стані дифузії або віддалення певних елементів. Родо-жанрові трансформації в українській драматургії означеного періоду (і особливо це засвідчила надзвичайно придатна для експериментів лаконічна форма одноактної пєси) відбувалися суголосно загальнолітературним тенденціям епізації і ліризації сконденсованого висловлювання, означування авторських стратегій і активізації творчих спроможностей висловлювання. Накопичення певного наукового доробку у вітчизняному літературознавстві в аспектах художнього змісту української драми кінця ХІХ - початку ХХ ст., особливостей художнього мислення драматургів, специфіки художніх напрямів, течій, стилю, поетики драматичних творів, забезпечило необхідність подальшого завдання - звернення до аналітичного дослідження форм, структури української драми цього періоду. Хоча вже існують окремі дослідження еволюції деяких драматичних жанрів в українській літературі, специфіки художнього мислення, жанрово-стильових форм, поетики української драматургії кінця ХІХ - початку ХХ ст., історико-теоретичні праці, присвячені різноаспектному вивченню жанрової проблематики, однак в українському літературознавстві немає узагальнювального дослідження родо-жанрових трансформацій драматургії кінця ХІХ - початку ХХ ст., яке набуло б системного цілісного характеру. Відсутність теоретичних розробок і обмеженість практичного досвіду аналізу родо-жанрової динаміки драми, механізмів трансформацій, недостатність теоретичного обґрунтування понять „драматургічне висловлювання”, „жанровий прототип”, „жанрова структура”, а також категорій „рід”, „жанр”, „трансформація”, зумовлюють потребу узагальнити спостереження інших дослідників і запропонувати деякі підходи до означуваної проблеми, виходячи з практики аналізу текстів, а саме - природи драматургічного висловлювання.Перший розділ („Теоретико-методологічні основи дослідження”) містить огляд досліджень проблем української драматургії кінця ХІХ - початку ХХ століття у контексті загальнохудожніх тенденцій літературного процесу і в аспекті її родо-жанрової динаміки; стисло характеризуються праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з питань родової і жанрової специфікації драми, її еволюції та функціонально-генетичних властивостей, а також теоретико-методологічні дослідження, присвячені різним аспектам генології, зокрема аспектам жанрової структури, родо-жанрової дифузії і диференціації родо-жанрових начал; деструктуризації жанрових ознак у тексті, жанрових та міжжанрових трансформацій, обумовлених інтертекстуальною природою творів. Тому жанрові модифікації драматургії повязуються не лише зі змінами світоглядно-естетичних чинників, зокрема художнього методу і стилю, в даному разі окремих тенденцій модернізму та глибинних процесів реалістичної драматургії і театру, до того ж позначених впливом натуралізму, але і з внутрішньородовою динамікою драматичних жанрів, переорієнтацією родової домінанти драми, що повязувалося з перевагами драматичної дії і драматичного слова над специфікою глядацького переживання подій. Зокрема, дослідниця повязала шляхи формування „іронічної драми” з модифікацією „романсового сюжету” і пристосуванням його до невластивих йому жанрів „героїчно-трагедійної” драми, симпозіумної драми, зі зміщенням структурно-змістових ознак сталих жанрів (виявленням ознак фарсу-комедії та мелодрами у містерії та мораліте). Кургінян специфіку основних жанрів трагедії, комедії, драми виявлено завдяки аналізу реалізації законів драматичної дії у найбільш репрезентативних жанрових взірцях (трагедії Софокла „Антигона” і комедії Арістофана „Вершники”), що по суті відповідає методиці віднесення до жанрових прототипів.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ