"Сімейна економіка" в командно-адміністративній системі і в ринковій економіці. Економічний підхід до людської поведінки. Г. Беккер про "сімейну економіку". Структура всіх доходів та витрат сім"ї. Історична відстань за рівнем економічного розвитку.
Із зростанням освіченості та культури батьків, а також вимог суспільного життя підвищуються і стандарти у вихованні дітей, що в умовах низьких доходів теж спонукає до зменшення кількості дітей у сімї. Умови життя сімї визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, характером виробничих і суспільних відносин, становищем членів сімї у сфері виробництва та у соціальному житті.[7, 215] Стан економіки будь-якої країни відбивається найповніше в родині. Економічний підхід до людської поведінки дозволив Г.Беккеру пояснити такі соціальні явища, як расова дискримінація, проблеми освіти, ведення домашнього господарства, проблему злочинності, причини одружень і розлучень, планування чисельності дітей в родині і навіть питання про людський альтруїзм. Співставивши витрати на освіту і вигоди від його отримання Беккер незаперечно довів, що вміщення грошей в освіту - справа навіть більш вигідна, ніж комерційні операції більшості американських фірм (останні, як відомо, отримують дуже високий зиск)* .Житло, транспортні засоби, предмети довгострокового користування є товарами престижного попиту, підкреслюють соціальне становище їхніх власників, а тому з часом починають займати провідне місце в сімейних витратах різних верств населення. При аналізі "сімейної економіки "треба звертати увагу не тільки на джерело доходів або структуру витрат, але й на різницю в доходах і економічному становищі різних верств населення, на співвідношення "багатих" і "бідних". Ця "крива" дозволяє робити висновок, наскільки в даній країні реальний розподіл доходів відрізняється від абсолютної рівності чи нерівності (див. рис. Цілком зрозуміло, що при дотриманні "рівності" доходів 20 відсотків сімей мали б отримати 20 відсотків сукупної суми сімейних доходів, 40 відсотків сімей-40 відсотків доходів і так далі. Справа полягає в тому, що наближення "кривої Лоренца" до лінії "абсолютної рівності" в доходах (річ на перший погляд приваблива з точки зору християнської моралі про рівність і братерство) пригнічує, а з часом повністю руйнує в суспільстві будь-які стимули до продуктивної праці.У свій час видатний економіст Джон Мейнард Кейнс слушно зауважив, що людство завжди обирає між рівним "розподілом злиднів" або "нерівним розподілом багатства". Економічна історія людства переконливо довела, що соціально-економічний прогрес супроводжується збільшенням загального добробуту з посиленням нерівності в отриманні доходів окремими сімями. Виходить, що нерівність доходів - це саме та ціна, яку суспільство (соціум) сплачує за піднесення загального рівня добробуту своїх громадян. Економічна історія довела також, що будь-які економічні "ліки" виявляються зайвими, коли уряди домагаються, щоб всі сімї мали приблизно однаковий доход і добробут, і ставлять перешкоди на шляху одержання "надмірного багатства". Це з неминучістю призводить до соціальної напруги в суспільстві і спроб з боку найбідніших верств населення одібрати у багатих майно і поділити його "справедливо" (згадаємо ідеологію Шарикова "отнять и поделить").
План
План
Вступ
1. Г. Беккер про «сімейну економіку»
2. «Сімейна економіка» в командитно-адміністративній системі і в ринковій економіці.
3. «Закон Енгеля»
4. Крива Лоренца
Висновок
Список використаної літератури
Вывод
Сьогодні можна констатувати, що для нормального соціально-економічного розвитку певну нерівність доходів слід визнати нормальною. Більше того - це важливий елемент соціально-економічного устрою для заохочення трудової активності людей. У свій час видатний економіст Джон Мейнард Кейнс слушно зауважив, що людство завжди обирає між рівним "розподілом злиднів" або "нерівним розподілом багатства".
Економічна історія людства переконливо довела, що соціально-економічний прогрес супроводжується збільшенням загального добробуту з посиленням нерівності в отриманні доходів окремими сімями. Виходить, що нерівність доходів - це саме та ціна, яку суспільство (соціум) сплачує за піднесення загального рівня добробуту своїх громадян.
Економічна історія довела також, що будь-які економічні "ліки" виявляються зайвими, коли уряди домагаються, щоб всі сімї мали приблизно однаковий доход і добробут, і ставлять перешкоди на шляху одержання "надмірного багатства".
Негативними наслідками супроводжується й прямо протилежна політика - подальше збагачення "багатих" і погіршення становища "бідних". Це з неминучістю призводить до соціальної напруги в суспільстві і спроб з боку найбідніших верств населення одібрати у багатих майно і поділити його "справедливо" (згадаємо ідеологію Шарикова "отнять и поделить").
Колишні постсоціалістичні країни особливо болісно переживають процес перерозподілу суспільного багатства, не в останню чергу саме тому, що способи цього перерозподілу не є "справедливими" з точки зору перев.ажної більшості населення, вихованого в дусі майже повної рівності доходів і відповідного добробуту. Наприкінці 1992 року частка доходів 20 відсотків найбільш забезпечених громадян в цих країнах становила 40% всіх доходів громадян, а частка доходів 20% найбідніших верств знизилася до 7%.
Вчені-економісти давно дійшли висновку, що небезпечна соціальна ситуація в країні виникає в тих випадках, коли 40% найбідніших верств населення починають отримувати менш 13-15% загальної суми доходів в країні. Економісти і соціологи також довели, що розшарування громадян за рівнем доходів і добробуту не таке загрозливе в періоди економічного піднесення і надзвичайно вибухове під час кризи. Звідси і рецепти соціально-економічної політики для урядів під час криз і в інших фазах циклу.
Загальний висновок такий: доходи можуть і повинні залежати від наслідків праці і розміру власності, але не можна допускати надто великої різниці в рівнях добробуту і життєвому рівні окремих сімей. Це може дуже погано закінчитися для всіх громадян - і для тих, хто потребує перерозподілу доходів, і для тих, хто має надто великі доходи.
Упродовж усієї тривалої соціально-економічної і політичної історії людство безперервно виробляє економічні, соціальні і політичні механізми та інституції, які б дозволяли розвязувати складні і суперечливі проблеми нерівності в доходах і намаганні бідних жити не гірше за багатих.[4, 158]
Вивчення соціально-економічної історії людства, а в широкому контексті людської цивілізації переконує, що наука "соціальна економіка" має не столітню, а тисячолітню історію розвитку. Адже людство завжди намагалося усвідомити своє соціально-економічне становище.
