Методичні основи педагогічно занедбаної особистості. Основні причини, що приводять до виховання важких дітей. Педагогічні погляди В.О. Сухомлинського на виховання важких дітей та підлітків. Взаємодія класного керівника і педагогічно занедбаного учня.
Для успішної роботи з перевиховання важких учнів вихователю передусім потрібно знати їх позитивні і негативні якості. Тільки тоді можна мати повне уявлення про вихованця, намітити конкретну програму його перевиховання, досягти намічених результатів у ході її реалізації. У процесі вивчення важковиховуваної особистості важливо визначити рівень його готовності до перевиховання. У процесі вивчення педагогічно занедбаної особистості виявляють його місце в колективі, взаємини з його членами, ставлення до педагогів і батьків. Вивчення педагогічно занедбаної особистості ускладнюється певними несприятливими умовами: одні з них прагнуть маскувати дійсні мотиви своєї поведінки, інтереси і потреби, в інших важко помітити позитивні якості через надмірно виражені негативні.Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в імя високих цілей, що звеличують їх в очах дитини» [13, 414]. Наприклад, у проголошеній Генеральною асамблеєю Організації Обєднаних Націй Декларації прав дитини сказано: «Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Невпинно зростають сирітство, безпритульність, педагогічна занедбаність, криміналізація, алкоголізм і наркоманія серед дітей та підлітків. Однією з головних причин появи педагогічної занедбаності учнів є: • відсутність наступності в діяльності дитячого садка і батьків, що виховують дитину вдома, і початкової ланки школи; Деформація української сімї особливо позначилася на її виховній функції: родина багато втратила зі своєї педагогічної системи вихованки підростаючих поколінь катастрофічно збільшується кількість так званих проблемних сімей, де один чи обоє батьків вживають алкоголь, наркотики, схильні до кримінальних дій, асоціальної, аморальної поведінки, жорстокості.Оржаховська В. за основу бере спрямованість особистості і виділяє такі типи: • конфліктно-ситуаційний з переважною позитивною спрямованістю; Формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці, є незначною мірою спотворені матеріальні потреби. Для цих учнів достатньо проводити щирі, довірливі бесіди, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності, корисний і постійний контакт з батьками [3, 53]. Класному керівникові належить знати, де, коли із ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні.Сухомлинський стверджував, що «у хорошій сімї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довіря і взаємної поваги батьків, перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджуються її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага... Видатний педагог був упевнений, що порушення психологічного контакту з дорослими, з найближчими, найдорожчими людьми найгостріше переживають підлітки, які починають усвідомлювати суперечності в житті дорослих: «...Підлітковий вік - це надзвичайно важливий період становлення громадянина, період, коли світ турбот, тривог, хвилювань, трудів і сподівань Батьківщини входить у людське серце особливо бурхливо і яскраво. Педагогічна наука має знайти сучасні підходи для збереження найліпшого з педагогіки традиційної української родини, подати дійову допомогу проблемним сімям, підтримати і зберегти психолого-педагогічно вразливих і незахищених дітей та підлітків, оскільки «у деяких сімях батькам зовсім байдуже, що роблять, чим займаються діти, ким вони стануть у майбутньому. Деякі батька, вважаючи, що їхній найголовніший обовязок - працювати лише для щастя своїх дітей («нехай хоч діти не зазнають того, що зазнали ми»), насправді, створюють цим умови, коли діти виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знають обовязків і ні за що й ні перед ким не відповідають. Сухомлинський радив вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний розвиток підлітка, шукати й знаходити причини, за яких дитина стала важкою; застосовувати такі виховні впливи, які б ураховували складність і особливість індивідуального світу людини, всіляко унеможливлювали грубощі, приниження, покарання, оскільки «якщо дитина зазнала потрясіння, повязаного з покаранням, в її душі послаблюються внутрішні сили, які самою людською природою призначені для самовиховання.Вчителю слід усвідомлювати та запобігати виникненню педагогічної занедбаності внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це явище зумовлено відсутністю особистісного диференційованого підходу до таких учнів, споглядальним ставленням до недоліків міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів - усе це певною мірою веде до появи другорічників, до пропусків занять, позиційних дій щодо виховних і навчальних з
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Теоретико-методичні основи педагогічної занедбаності учнів
1.1 Основні причини, що приводять до виховання педагогічної занедбаності учнів
1.2 Типи класифікацій педагогічної занедбаності дітей
Розділ ІІ. Сухомлинський В.О. про виховання педагогічно занедбаних дітей та підлітків
Розділ ІІІ. Робота з педагогічно занедбаними дітьми як один з напрямків роботи школи
3.1 Робота вчителя з педагогічно занедбаними дітьми
3.2 Дослідження проблеми педагогічної занедбаності дітей в школі
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
