Ірмолой Гаврила Головні – унікальна пам’ятка української церковно-співацької культури XVII–XVIII ст. - Автореферат

Це повязано з посиленням уваги сучасної науки й виконавства до відродження, збереження та виконання монодійного співу як традиційного для України. Робота виконувалася у рамках тем ІМФЕ: «Актуальні проблеми історії та теорії української музики», розділ: Джерелознавство в українській музичній культурі 2006-2008 р». та «Напрями і тенденції розвитку української музичної культури», розділ «Джерелознавство в українській музичній культурі». Основні напрями досліджень монодійного церковно-співацького мистецтва сформувалися в Україні, Росії та українській діаспорі на базі теоретичних і практичних надбань XIX-XX ст., що мали на меті як дослідження українських рукописних нотолінійних ірмолоїв, так і збереження українського церковно-співацького репертуару XVII-XVIII ст. Наукові дослідження у сфері церковно-співацької практики зосереджуються у таких основних напрямах: історичний розвиток церковного співу в Україні; роль українських співаків за межами країни, особливо в Російській імперії; питання, що стосуються досліджень українських нотолінійних ірмолоїв, їх практичного застосування та репертуару. Вперше виявлено наявність репертуару двох традицій церковного співу: 1) спів XVII-XVIII ст., що сформувався в Україні внаслідок балкано-словянських впливвів; 2) спів, що звучав у Придворно-співацькій капелі, і який, як виявилося, було дійсно покладено в основу сучасного обиходного церковного співу; досліджено вплив на формування придворного наспіву української традиції церковного співу; доведено наявність еволюційного спрощення репертуару церковного співу в межах Російської імперії другої половини XVIII ст. та виділення з цього окремої проблеми.У першому розділі «Історія створення Ірмолоя Гаврила Головні» досліджується історія створення Ірмолоя Гаврила Головні в контексті історії розвитку церковного співу України. За допомогою розробок в роботі було здійснено спробу комплексного аналізу рукописної книги: історичний і хронологічний описи; розвиток каталогізації нотних ірмолоїв, починаючи з кінця XVIII ст. й по сьогодні; музично-теоретичні характеристики репертуару в цілому та систем осьмогласся і наспівів як основних православних богослужбових законів; описано ірмолой як навчальну книгу. У підрозділі підкреслюється роль братств і меценатів у формуванні професійного рівня церковних хорів та співаків, визначається рівень викладання церковного співу в програмах церковних, монастирських, єпархіальних (архієрейських), початкових, братських, сотенних, полкових шкіл, колегіумів і, нарешті, Острозького культурно-освітнього центру та Києво-Могилянської академії. Поступово спів, завезений українцями, починає звучати на рівні з місцевим співом. Джерела до біографії Гаврила Головні присвячено дослідженню життєвого й творчого шляху упорядника Ірмолоя Гаврила Матвійовича Головні - видатного українського майстра церковного співу, співака («генерал-баса»), уставщика, автора та упорядника богослужбової нотної літератури, педагога.