Спроба системного осмислення риторичної структури поетичних творів Ліни Костенко, контактів риторики й лінгвістики, функцій синтаксичних, логіко-семантичних і прагматичних чинників референції. Аналізовано риторичні операції відхилення та редукції.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса ШевченкаРобота виконана на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Астафєв Олександр Григорович (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії літератури та компаративістики) Захист відбудеться 20 лютого 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, бульвар Тараса Шевченка, 14. У дисертації вперше здійснена результативна спроба системного осмислення риторичної структури поетичних творів Ліни Костенко, контактів риторики й лінгвістики, функцій синтаксичних, логіко-семантичних і прагматичних чинників референції, опису й каталогізації складових означуваного (звукові фігури, контрасти, антитези, бінарні опозиції, контрадикторні образи, метафори), означника (інгредієнти субєктності, топос шляху, моделі простору й часу), й знака (семіопростір культури, дуалізм художнього світу, засоби міфологізації, комунікативна версія "Я - Інший", античні та біблійні інкорпорації). Вперше проаналізовано риторичні операції відхилення та редукції, до яких (свідомо чи несвідомо) вдається поетеса заради емоційного впливу на читача, засоби художнього моделювання й мовних ігор. поетичний риторичний лінгвістикаБагато праць присвячено проблемі співвідношення тексту і мови, яке визначають через категорію стиль. Впадає в око багатозначність поняття, ним позначають: 1) індивідуальність автора (Бюффон: "Стиль - це сама людина"), 2) одиничність твору, особливе письмо, 3) художню школу (комплекс схожих творів), 4) жанр (історично споріднені тексти), 5) період (наприклад, "стиль доби бароко"), 6) набір виражальних прийомів і засобів, з яких можна вибрати необхідні й т.д. Можна говорити про кілька вербальних і невербальних аспектів стилю, помічених ученими: 1) стиль як норма, де йдеться про нормативно-прескриптивне значення цієї категорії у сенсі того, що "гарний стиль" - це взірець для наслідування, канон, невіддільний від певного ціннісного судження (В. Специфічний характер цієї аксіоми очевидний: одну й ту ж річ можна виразити різними способами, і ці способи будуть розрізнятися за своїм стилем (О. Починаючи з XVII ст. стиль та індивід зближуються, з цього часу цей термін виявляє свою двоаспектність, як а) стиль об?єктивний, виражальний код і б) як стиль суб?єктивний, творче "обличчя" індивідуальності.У першому розділі "Стиль Ліни Костенко як риторична система" на основі теорії комунікативної компетенції дається визначення риторичної системи як персуазивної (лат. persuasio - переконання) форми спілкування, де воєдино зливаються емоційно-інформаційний вплив, аргументація і компетенція його учасників. Онтологічний підхід до риторичної системи" системність інтерпретується як властивість обєктів пізнання, дослідникові треба виявити ці ознаки, описати елементи, звязки і структури, залежності між явищами і т.д. Бартом, певна організація та ієрархія категорій, де головними виступають: 1) риторика означуваного - одне з базових понять текстової семантики, близьке до постмодерністської категорії "пустий знак", воно покриває план стилістики письма й фіксує закріплення смислу; 2) риторика означника - формальна сторона мовного знака, нерозривно зв?язана з означуваним; у концепції Ф. де Соссюра вона є акустичним образом, психічним відбитком звучання й створює ілюзію авторської присутності; 3) риторика знака, яка репрезентує коди культури. У поезії Ліни Костенко можна виділити три типи повідомлень: мовне, у вигляді заголовку або підпису, що виконує функцію закріплення й звязування знаків (напр., у вірші "На старих фотографіях всі молоді"), де під "шаром означників залягає пливучий ланцюжок означуваних"; іконічне без коду, що пропонує міметичне прочитання предметів ("Слайди"); іконічне кодове, або символічне повідомлення, помітне на поверхні буквального (денотативного) плану, для його засвоєння потрібні добрі знання культури ("Учора в дощ зайшов до мене Блок"). У поезії Ліни Костенко помічаємо іншу тенденцію: тут на передній план висувається уже не significatio ("значення") як відношення означуваного до означника, а significance (означування) - "рух" у сфері означника ("Кольорові миші").